|
Пользователь
Начинающий
Сообщений: 48
Дата: Суббота, 21.09.2013, 16:55:55 | Сообщение # 1 |
|
Offline
|
Астрід Ліндгрен – життєвий і творчий шлях
Усе почалося з того, що в Стокгольмі на вулиці випав сніг. І сама
звичайна хатня господарка по імені Астрід Ліндгрен посковзнулась і
ушкодила ногу. Лежати в постелі виявилося запекло нудно, і фру Ліндгрен
вирішила написати книгу. Не для друку, зрозуміло. Астрід була
розсудливою жінкою й розуміла, що навряд чи який-небудь видавець захоче
возитися з її твором. Фру Ліндгрен писала свою книгу для дочки й…ще для
однієї дитини. Тієї самої дівчинки, якою була вона сама років двадцять
із невеликим назад.
У той час Ліндгрен кликали зовсім не Ліндгрен, а Астрід Еріксон. Жила
вона разом з батьками в садибі за назвою Ніс. І була чудово,
неправдоподібно щаслива. Імовірно, тому, що в садибі Ніс жила любов. Та
сама, про яку колись складали пісні трубадури й менестрелі.
Один раз хлопчик на прізвище Еріксон (це був батько Астрід) побачив на
ярмарку світловолосу дівчинку із чубчиком. З тих пір Самуель Август із
Севедстропа міг думати тільки про Ханне з Хульта. Заради її він, тоді ще
напівзлиденний селянин, відмовився від дівчини із приданим у п'ятдесят
тисяч крон. А коли Ханна оселилася в Несе, Самуель Август щодня дякував
Богу за те, що він дарував йому таку дружину.
Так, здорово було бути дочкою Еріксонів! А ще здорово було взимку разом
із братом і сестрами до знемоги валятися в снігу, улітку лежати на
нагрітих сонцем каменях, вдихати захід сіна й слухати спів деркача. А
потім грати, грати з ранку до самого вечора. «Дивно, як це ми не
загралися до смерті», — з посмішкою згадувала потім Ліндгрен.
Але…будь-якому, навіть самому довгому святу коли-небудь приходить
кінець. От і Астрід один раз із подивом виявила, що вже виросла. А
оскільки батьки цього не помітили, фрекен Еріксон вирішила почати
самостійне життя. Вона поступила коректором у газету найближчого
містечка Виммербю й перша з дівчат округи обстригла своє довге волосся.
Коли ж Астрід виповнилося вісімнадцять, вона в пошуках роботи
відправилася в столицю Швеції — Стокгольм. От там дівчині стало погано
по-справжньому. У Стокгольмі в неї не було ні рідних, ні друзів, ні
грошей. «Я самотня й бідна. Самотня тому, що так воно і є, а бідна тому,
що все моє майно складається з одного датського ері. Я страшуся
наступаючої зими», — писала вона братові Гуннару.
Але доля все-таки посміхнулася Астрід. Після довгих пошуків фрекен
Еріксон знайшла роботу в Королівському суспільстві автомобілістів. А
через кілька місяців вийшла заміж за свого шефа Стуре Ліндгрена.
Так фрекен Еріксон перетворилася в хатню господарку фру Ліндгрен. Ту
саму непомітну хатню господарку, що один раз написала для дочки книгу.
Ну, а потім…потім наполеглива дитина вмовила свою маму послати цю
повість у видавництво. Чуда, на жаль, не відбулося. Історія про Пеппі
Довгапанчоха здалася редактору занадто дивною й знову зайняла своє місце
в ящику письмового стола.
Але Астрід це чомусь не збентежило. Свою нову книгу — «Бритт-Марі
виливає душу» — вона відважно відправила на один зі шведських
літературних конкурсів. І, чесно говорячи, зовсім зненацька для себе Подпись пользователя
|
 |
| |
