Життєвий і творчий шлях Генріха Белля
(1917-1985)
Г. Белль - німецький прозаїк і публіцист, лауреат Нобелівської премії (1972). Зажив слави одного з найвидатніших письменників-гуманістів
другої половини XX ст. У своїх оповіданнях, повістях і романах розвиваві збагачував традиції реалізму. Літературна критика визначає його як
загальновизнаного майстра короткого оповідання.
21.12.1917 р. - народився в Кельні, в родині столяра-різьбяра. Під час навчання в гімназії попри ідеологічний тиск гітлерівської пропаганди
уник вступу до «гітлерюґенду». Після закінчення гімназії працював у книгарні боннського букініста.
1938-1939 рр. - відбував трудову повинність на важких земляних роботах.
1939 р. - розпочалася «воєнна одіссея» письменника. Як солдат німецько-фашистської армії побував у Польщі, Франції, Україні. Кілька разів був поранений, лікувався в госпіталях Румунії та Угорщини.
Від 1944 р. - дезертирував з фронту; після перемоги над Німеччиною деякий час перебував в американському полоні; пізніше навчався в Кельнському університеті, працював у статистичному управлінні.
1950 р. - вийшла друком збірка оповідань «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...».
1951 р. - написав роман «Де ти був, Адаме?». З цього часу Белль зосереджується на професійній літературній праці.
1953 р. - завершив роман «І не сказав жодного слова».
З початку 60-х років почав відвідувати СРСР. Разом з тим виступив з протестом проти суду над А. Синявським, Ю. Даніелем, переслідувань В.
Некрасова, Г. Владімова, В. Войновича та інших виявів порушень свободи слова в Радянському Союзі. З'являються найкращі романи письменника: «Більярд о пів на десяту» (1959), «Очима клоуна» (1964), «Груповий портрет з дамою» (1971).
1969 р. - був обраний головою німецького ПЕН-центру.
1972 р. - став президентом міжнародного ПЕН-клубу.
16.04. 1985 p. - Помер.
Велике значення для творчого розвитку митця мав особистий досвід участі в Другій світовій війні. Як письменник Г. Белль починав у річищі так званої «літератури руїн», що переважно була зосереджена на осмисленні нещодавної війни та її наслідків. Воєнна тема стала одним з наріжних каменів беллівської «естетики гуманного».
На становлення поетики письменника справили вплив Г. фон Кляйст і автор коротких анекдотів та історій для календаря швейцарський письменник кінця XVIII - початку XIX ст. Й.П. Гебель. Від першого Белль успадкував аскетизм викладу, «непатетичність мови», від другого - близькість до народного гумору. Відповідно у прозі митця простежуються дві тенденції: «графічно-твереза», що фіксує у зовні життєподібній формі миті повсякдення, й сатирична, яка тяжіє до гротеску і навіть карикатури.
Творчості Г. Белля притаманні:
• тема війни в її антифашистській спрямованості та дегероїзованому ракурсі, часто - подана «з точки зору переможених»; порушення проблем провини німецького народу й моральної відповідальності за спровоковану Гітлером історичну катастрофу;
• нонконформістський пафос, бунт проти будь-яких форм пристосування до