Я пишу вірші. Один з них я показала нашій учительці з літератури. Він їй дуже сподобався. Ось цей вірш: 

     Все вкрито інеєм давно. Це перший з подихів зими. Моє зачинене вікно — Це другий з подихів зими. Усі дерева сплять неначе Та кришталеві бачать сни. І дощ у небі більш не плаче — Останній з подихів зими... 

     Я пишу вірші. І поки що ще не розумію, чому це роблю. Просто це красиво. Стає легко і сумно, коли рядки лягають на аркуш. 

     Учителька сказала, що писати вірші — це велике мистецтво. Значить, його треба навчатися. Або, як кажуть дорослі, його треба опанувати. Ще наша вчителька сказала, що для цього потрібен талант. А що таке талант? Це те, що дано людині від Бога. Вміння відчувати та можливість висловити свої почуття. Мені здається, у мене це є. 

     Звісно, багато хто пише вірші, але не всі стають поетами. Мене це мало хвилює, просто я пишу вірші...