Професію я ще не вибрала. Поки що не кваплюся — усе-таки три роки навчання в школі попереду. Але батьки вважають, що час мені вже задуматися про своє майбутнє. І я іноді задумуюся...
Ще рік тому я марила про кар'єру тенісистки. Я обожнювала цю гру. Обожнюю і зараз. Але якось само собою так сталося, що я зрозуміла — Мартини Хингіс з мене не вийде. Адже одна справа — ходити на тренування два-три рази на тиждень і зовсім інше — займатися спортом постійно, присвячувати йому увесь свій час, "викладатися" цілком. Потрібно жити тенісом — тільки тоді можна домогтися успіху в ньому. Я б так не змогла. І я залишила цю витівку...
Виходить, що тенісисткою я не стала тому, що зрозуміла: цей вид спорту — не частина мого життя, а просто хобі. Я не вкладала в нього свою душу — і він мені цього не простив. Отже, щоб бути фахівцем у чомусь, потрібно віддавати себе своїй справі... Чи вийде в мене це? Як мені бути? Ким стати? Я перебираю всі можливі варіанти. Мама каже, що зараз найпрестижніша освіта — юридична або економічна. Зовсім не уявляю себе нотаріусом або адвокатом! Та й правознавством не цікавлюся. Не вийде з мене юриста! Що в нас далі? Ага, економіка. До речі, мій двоюрідний брат навчається на економічному факультеті, і коли він вимовляє слова "логарифм", "інтеграл", "валовий продукт" або "ПДВ", то я розумію, що скоріше вмру, чим буду наслідувати його. Не дружу з математикою, та й з економікою теж. Як кажуть, "душа не лежить". А до чого вона в мене "лежить"? "До телевізора", — сміється мій батько. До телевізора? Так... Мені, звичайно, завжди хотілося працювати на телебаченні, але щоб усерйоз замислюватися про це... Вірніше, я замислювалася, але відразу гнала від себе цю думку. Стати журналісткою... тобто тележурналісткою — це щось з області фантастики. У всякому разі, я завжди вважала, що це вдається тільки дуже талановитим, дуже розумним і дуже сильним людям. Чи зможу я? Чи зможу вступити на факультет журналістики, потім — "прорватися" на телебачення, потім — робити вдалі, цікаві репортажі? Постараюся. Я знаю, що творча робота — то для мене. І головне — ніякої математики.
