Сергей Есенин не столько человек, сколько орган, созданный природой исключительно для поэзии...
Максим Горький
Російську поезію XX століття неможливо уявити без віршів Сергія Єсеніна. До вершин поезії поет піднявся з глибин народного життя. З юності в його серце запала Росія, її сумні та розлогі пісні, бунтарський разінський дух та кандальний сибірський брязкіт, церковний благовіст і сільська тиша, веселий дівочий сміх та горе матерів, що втратили своїх синів на війні. І пізніше все це знайшло своє відображення у віршах Єсеніна.
Сергій Єсенін народився 21 вересня (3 жовтня) 1895 року в с. Константинове Рязанської губернії в селянській сім'ї. Коли хлопчику було два роки, мати довірила його виховання своїм батькам. Дідусь з бабусею дуже любили свого онука. Дід майбутнього поета, знавець церковних книг, мріяв бачити Сергія освіченою людиною. Після закінчення чотирикласного сільського училища Єсенін здобував освіту у церковно-вчительській школі в селі Спас-Клепики. Пізніше поет навчався півтора року в народному Університеті Шанявського у Москві. Бабуся поета змогла розкрити онукові красу народної поезії, знайомство з якою спонукало його до написання перших віршів.
За словами Єсеніна, писати вірші він почав років із дев'яти, а свідому творчість поет почав у 16-17-річному віці. 1916 року вийшла перша його збірка "Радуница". Провідними темами цієї збірки були природа - людина - Батьківщина. У перших віршах Єсенін наслідував Кольцова, Нікітіна, Надсона. Але в першій же збірці були цілком оригінальні вірші: "Проходили калеки деревнями", "Сыплет черемуха снегом", "Выткался на озере алый цвет зари". Серед поетів-сучасників він найбільше цінував Блока, Бєлого, Клюєва. Першим поетом, з яким зустрівся молодий Єсенін в Петербурзі 1915 року, був Блок. "Стихи свежие, чистые, голосистые, многословные", - такий відгук дав О. Блок на вірші Єсеніна після їх першої зустрічі. За кілька тижнів перебування в столиці молодий поет став знаменитим. Про нього заговорили як про диво.
Пошуки нових творчих шляхів привели Єсеніна 1919 року до імажиністів. Ці поети декларували самоцінність слова-образа, не пов'язаного з реальністю. Єсенін займав особливу позицію, оскільки утверджував необхідність зв'язку поезії з образністю російської мови та стихією народної творчості. 1925 року в автобіографії поет писав, що ця формальна школа, не маючи під собою ґрунту, відмерла сама по собі.
Найголовніша тема поезії Єсеніна - оспівування Батьківщини, За своє коротке життя поет подорожував Радянським Союзом і країнами світу. Він побував у Криму, на Кавказі, на Соловках, у Німеччині, Франції, Італії, Канаді, США. Після цих подорожей він відчув ще більшу любов до Росії, свій нерозривний зв'язок із нею. Темі Батьківщини в різні роки присвячені твори: "Русь" (1915), "Гой ты, Русь, моя родная" (1915), "О Русь, взмахни крылами" (1917), "Русь советская" (1924), "Спит ковыль. Равнина дорогая..." (1925).
Надзвичайно ліричні, глибокі вірші присвятив Єсенін темі кохання: "Заметался пожар голубой", "Листья падают, листья падают", "Собаке Качалова", цикл "Персидские мотивы" та інші. Вони розповідають про світлу та чисту пісню кохання, що зароджувалась в ніжному серці поета.
Душею поезії Єсеніна була природа, без неї його вірші втратили б свою неповторність і красу. Шанувальникам таланту поета нескінченно дорогі та близькі і зеленокоса єсенінська берізка - улюблений образ поета, і старий клен на одній нозі, пильнуючий голубу Русь, і квіти, що низько схилили весняного вечора до поета свої голівки. А якими проникливими словами написані вірші про чотириногих друзів: "Пісня про собаку", "Корова", "Лисиця"!
Поезії Єсеніна притаманна філософська глибина, гармонія почуття і думки. Достатньо згадати хоча б такі його вірші: "Отговорила роща золотая", "Возвращение на родину", "Не жалею, не зову, не плачу".
С. Єсенін прожив всього 30 років. Були в його житті і протиріччя, і помилки. В останні роки він хотів змінити життя на краще, порвати з богемою, повністю віддатися творчості. Та не судилося. В ніч з 27 на 28 грудня 1925 року в ленінградському готелі "Англітер" обірвалося життя С. Єсеніна. Та його вірші, за словами поета М. Тихонова, не можуть постаріти, бо в них тече "вічно молода кров вічно живої поезії".