Поруч із лісом біг шлях. А поряд загубилась майже непомітна у траві стежка. Якось стежка і каже шляхові: 

     — Не заздрю я тобі. По тобі автомобілі їздять, люди весь час не дають спокою. А я ось лежу собі у м'якій травичці, ніхто мені не заважає. Як на мене, не те щоб люди велосипедами їздять, а навіть пішки рідко ходять. 

     — А я тобі не заздрю, — відповідає шлях. — Я ж людям добро роблю. За це вони мене цінують і ремонтують, коли вода розмиває. А ти яку користь даєш? Жодної. Я, можливо, буду жити вічно, а ти незабаром зовсім заростеш травою і щезнеш. І ніхто тебе не згадає. Кому краще? 

     Так і сталось. Стежка непомітно зникла, а шляхом і по сьогодні люди користуються. Покрили його асфальтом, щоб довше жив.