Державна незалежність нічого нам не забезпечить. Вона лишень може дати можливість побудови національної республіки. Це, у свою чергу, може надати українцеві статусу повноцінного громадянина своєї розвинутої країни.

У такому випадку, державна незалежність має в собі ряд безцінних переваг. Перш за все, вона несе особистісні права - соціальні й політичні. Вони надають можливості переміщення по всій землі, доступу до світового інформаційного простору, спілкування з людьми по всьому світу.

У фінансовому плані це надає ініціативним людям більший потенціал самореалізації, отримання універсальної освіти, ширші можливості працевлаштування, перспективи кар'єрного росту.

Нарешті, незалежність дає змогу створення сучасної національної ідентичності й постійного її оновлення, себто підгримує непідробний патріотизм, який дозволяв би людям любити свою країну, своє життя, залишаючись самими собою. У цьому неоціненну послугу нам може надати досвід 1920-х років. Так настрої національного свідомої інтелігенції того часу передає діаспорний учений Григорій Костюк: "Ми були проти етнографізму як психологічної категорії українсько-культурного й національно-політичного думання. Ніхто а нас тоді ніколи не носив вишитих сорочок. (...) Наші товаришки-студентки ніколи не прикрашували дівочу вроду вишивками і плахтами. (...) Модерну індустріальну Україну ми вбачали й любили в чисто україномовній масі студентів політехніки, медиків, математиків, фізиків, металургів, що виходять в життя, заповнюють керівні господарчі та індустріальні центри й установи. (...) Ми мріяли про нашу українську авіацію. (...) Ми були горді нашою київською оперою... Ми захоплювалися Довженком, бо він геніально започаткував добу українського кінофільмового мистецтва і надав йому глибоко національного характеру. Ми ідеалізували (театр) "Березіль"".

То ж працюймо й завтра чекаймо на успіх.