Твір на тему: Трагізм роду Половців (за романом Ю. Яновського "Вершники") - Шкільні твори - Навчання
Трагізм роду Половців (за романом Ю. Яновського "Вершники")
Вірність певній ідеї деколи спонукає людей перебудовувати все своє життя, змінити соціальний стан, зректися рідних і друзів. Чимало українських письменників торкались цієї теми у своїх творах, найчастіше описуючи період революції— бурхливий час великих метаморфоз і катастроф. Серед таких творів слід назвати роман Юрія Яновського "Вершники". Автор цього твору зробив спробу відобразити трагічні події, сучасником яких йому довелось бути.

"Лютували шаблі, і коні бігали без вершників, і Половці не пізнавали один одного..." Від перших і до останніх рядків початкова новела роману "Подвійне коло" тримає читача в постійній напрузі. Небагато простору — степ; небагато часу — кілька годин; і всього одна родина — Половці. І цього було досить талановитому письменникові, щоб переконливо розповісти про людську трагедію, викликану подіями 1917 року.

Андрій, Оверко, Панас, Іван та Сашко були синами південного українського степу, а рід свій вели від рибалок Половців. Зростали в батьківській хаті на морському узбережжі, займалися рибальським промислом. Як стало в хаті затісно від дужих плечей, то розійшлися по світу кожен своїм шляхом. А зійшлися у степу під Компаніївкою. Зустрілися ворогами.

Смерть закружляла над тим степом і описала "подвійне коло". Спершу загін кінноти Симона Петлюри під командуванням Оверка Половця переміг денікінців, очолюваних його братом Андрієм. Перед смертю Андрій нагадав братові батькове напутнє слово: "Тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду". Але закони роду вже не мали влади над Оверковим сумлінням: "Рід — це основа, а найперше держава, а коли ти на державу важиш, тоді рід хай плаче, тоді брат брата зарубає, он як!" І Оверко справді зарубав Андрія, який в останню свою хвилину прокляв братовбивцю "ім'ям брата і згодою роду".

І збулось прокляття, бо не минуло й півгодини, як зірвався у степу смерч, а за смерчем примчав махновський загін Панаса Половця. Махновці перемогли, і Оверка спіткала доля вбитого ним брата. Перед смертю Оверко слово в слово пригадав Панасові батьківські слова: "Тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду". І почув у відповідь: "Рід наш рибальський, на морі бувальський, рід у державу вростає, в закон та обмеження, а ми анархію несемо на плечах, нащо нам рід, коли не треба держави, не треба родини, а вільне співжиття?"

І перед смертю знову прокляв брат брата...

Оплакуючи загиблих, з неба над закривавленим степом полив дощ. А за дощем з'явилось марево: розгорнувся здалеку червоний прапор над кінним загоном Івана Половця.

Усе могло повторитися. Позначений родинним прокляттям, Панас також міг загинути від братової руки, але після поразки він накладає на себе руки. Сашка Половця, наймолодшого з братів, що потягся за Панасом шукати степової вольниці, Іван милує, начебто приймаючи обраний Сашком шлях за помилку молодості.

Залишається тільки здогадуватися, чим пояснити гуманізм червоноармійця Івана. Можливо, прокомуністично налаштований Іван Половець ніяк не міг бути братовбивцею, тому що його політична орієнтація вже сама по собі в той час робила з нього "позитивного героя". Але психологічно не зрозуміло, чому саме він, а не махновець чи петлюрівець розірвав страшне коло. Які людські якості йому допомогли? Чи, може, автор справді вірив, що людина-комуніст не може вбити полоненого, тим більше, якщо це рідний брат.

Образ Івана, створений письменником, нічим не відрізняється від образів його братів, так само засліплених ідеєю. Тому в романі репліка Івана над переможеним братом-махновцем здається дивною ("...і весь світ за нас, і Карл Маркс..."). Він не горює і не радіє, він не бореться зі своїми почуттями, а це по-людськи не зрозуміло.

Як би там не було, а фінал невтішний. Кажучи устами автора, "на степу під Компаніївкою одного дня серпня року 1919 стояла спека, потім віяв рибальський майстро, ходили високі, гнучкі стовпи пилу, грего навіяв тривалого дощу, навіть зливи, а поміж цим точилися криваві бої, і Іван Половець загубив трьох своїх братів..."

Чи для того привела синів на світ Половчиха, щоб круговерть політичних пристрастей вхопила їх, розкидала на різні стежки, а згодом кинула один на одного зі зброєю? Чи для того старий Мусій Половець щодня виглядав їх, щоб вже ніколи не побачити живими і здоровими аж трьох своїх дітей? "Тому роду не буде переводу..." Розірвалося те, що здавалося споконвічним і священним. У цьому можна бачити не лише трагедію роду Половців, а й трагедію всього українського народу.
  • Тема: Шкільні твори
    Добавил: ImsteR
  • Просмотров: 650
    Рейтинг: 5.0
  • Категория: Навчання
    Дата: 02.01.2013
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]