Твір на тему: Трагічний вибір братів половців (за романом Ю. Яновського "Вершники") - Шкільні твори - Навчання
Трагічний вибір братів половців (за романом Ю. Яновського "Вершники")
Нині багато літературних творів повертаються із забуття. Ми відкриваємо для себе імена тих, про кого сьогодні говорять "розстріляне відродження", тих, чиї шляхи розійшлися з Україною на Роздоріжжі історії, щоб все життя тягнутися до рідної землі душею і словом. Особливості сьогодення ще й в тому, що твори багатьох Письменників, особливо представників новітньої української дітвори, вимагають нового прочитання, осмислення. Саме до таких шедеврів української прози належить роман Ю. І. Яновського "Вершники", твір за яким я хочу розпочати риторичним запитанням самого автора: "Ну скажіть, людоньки, кому з вас болить, що автора багато разів жорстоко різали хірурги? Кому з читачів цікаво, що в автора мозок кипів од муки, що невблаганне життя виливало на його голову ківш за ковшем добре нагірченого болю? Що автор умирав під наркозом багато разів, розпачливо фіксуючи відмирання кожної частини тіла?.. Кого обходять! такі дурниці й авторове життя чи попіл?".

Як розуміти це питання? Які думки викликає репліка?

Думаю, що відповідь треба-шукати на сторінках роману "Вершники", аналізуючи який, П. Г. Тичина сказав, що саме цим романом новітня українська література склала екзамен на атестат зрілості.

"Вершники" — перлина творчості Ю. Яновського. Цей романі про революцію й громадянську війну автор писав вподовж трьох років: з 1932 по 1935 роки. Починається твір новелою "Подвійна коло", в основі якої шквал подій 1919 року: "На степу під Компаніївкою одного дня серпня року 1919 стояла спека, потім віяв рибальський майстро, ходили високі, гнучкі стовпи пилу, грего навіяв тривалого дощу, навіть зливи, а поміж цим точилися криваві бої...". Цей серпень, як говорить автор, мав нечуваний тембр "Лютували шаблі, і коні бігали без вершників, і Половці не пізня вали один одного".

Від перших до останніх рядків перша новела роману тримав читача в постійній напрузі: автор концентрує увагу на найжахливішому, що може бути в житті: брат іде на брата, брат убива брата!

Загони Андрія Половця, командира Добровільної армії Денікіна, і Оверка Половця, головного отамана купи кінного козацтві зіткнулися на рівному степу під Компаніївкою. Небагато простору — степ, небагато часу — кілька годин, в центрі розповіді — ці брати однієї родини, сини старого чорноморського рибалки Місія Половця. Але талановитому прозаїку, "українському Гомеру" досить цього, щоб переконливо розповісти про людську трагедії роздвоєння особистого "я", викликаного 1917 роком.

Андрій — білогвардійський офіцер, шовініст за своїми переконаннями. Слова, що зриваються з його вуст, вражають ненавистю до рідного брата й рідної землі. Батьківщиною йому стала Росія, а Оверкові він кидає в обличчя: "Мазепа проклятий", "петлюрівське стерво". Вірнопідданий служака, вояка "за веру, царя и отечество", герой Сарикамиша й Евзурума, він знехтував батьківським заповітом, гукнувши Оверкові: "Проклинаю тебе моїм руські серцем, ім'ям великої Росії — матінки...".

Ненависть засліпила очі Андрієві і лише після згадки Оверка про рідний дім та після питання "Що тобі пригадується?" січ ший брат відповів: "...батько та його слова: тому роду не я переводу, в котрому браття милують згоду". Не дрижав голос Оверка, коли він скрикнув: "Та рубайте його, козацтво", не говорила совість, коли чорнопличники взялися до кишень порубаного ворога, не приходили на думку батьківські слова про рід, бо він був упевнений в тому;" що рід переведеться, держава стоятиме.

Ще не розвіявся дим першого бою, як налетіли махновці під чорним прапором на чолі з командиром Панасом Половцем. Через спогади Мусія Половця ми дізнаємося, що Панас до революції був контрабандистом і вже тоді йому притаманна була нечесність і підступність.

Панас, як і Андрій та Оверко, — жорстокий, безжальний. Іменем батька Махна з посмішкою на вустах він власноручно вбиває Оверка, забувши про батьківський заповіт, проклинаючи брата "великою ненавистю і долею щербатою". У Панаса інший світогляд, ніж у Оверка: "...ми анархію несемо на плечах, нащо нам рід, зли не треба держави, не треба родини, а вільне співжиття".

Не встиг Панас "викопати притулок двом братам", як за "дощем з'явилося марево: розгорнувся здалеку червоний прапор кінного загону інтернаціонального полку на чолі з Іваном Половцем. Кілька хвилин скаженого бою — і вже Панас перед Іваном. На думку спало дитинство, неосяжний простір моря і батьків заповіт, і що Іван відповів: "...не всі в роді путящі. Є горем горьовані, свідомістю підкуті, пролетарської науки люди, а є злодії й несвідомі, вороги й наймити ворогів ... рід розпадається, а клас стоїть...". Панас "пустив собі кулю в рот".

Сашка чотирнадцятилітнього Іван "милує", а сам хлопець поки що не розуміє, чого він взагалі пішов за Панасом, краще було, якби він був біля матері.

У чому ж трагедія братів Половців? Всі вони — сини чесного рибалки Мусія Половця. Та в складних політичних обставинах років революції та громадянської війни брати стали виразниками різних класово непримиренних груп. Загострення класових суперечностей і зумовлює конденсацію сюжету новели, в основі якого страшна життєва правда: перед батьковою хатою брат убиває брата Безумовно, тут є певна гіперболізація, яка надає образам дещо символічного звучання.

Але це символи стилю письменника, і вони не послаблюють наше сприйняття подій громадянської війни.

Ідейна спрямованість новели в словах старого Мусія: "Тому роду не буде переводу, в якому браття милують згоду". Та з кожною смертю зміст цієї тези заперечується, набуває інших форм і завершується Івановим: "Рід розпадається, а клас стоїть". Підсумки трагедії підводить комісар Герт: на його думку, брати Івана загинули тому, що були одного роду, та не одного класу.

Ці слова, можливо, є ключем до розуміння назви новели. Може, клас і рід — це те подвійне коло, в якому замкнуте життя п'ятьох братів. Вихід з цього кола диктується суворими законами класової боротьби. Якщо це так, то тоді правильною буде й така думка: почуття класової непримиренності вище за почуття родової приналежності. У криваве коло громадянської війни загнали себе брати Половці. Знехтувавши батьковим заповітом, вони стали братовбивцями, зрадниками, злочинцями, жертвами розмаїття ідеологій. Така історія, такий закономірний її розвиток по спіралі.

Існують і інші думки щодо назви новели. Дехто гадає, що це боротьба правди і кривди, добра і зла, правди багатих і правди бідних.

Та як би ми не тлумачили назву новели, закономірним є одне: не буде міцного роду — не буде держави. Рід — це частина держави. І хочеться вірити в те, що в майбутньому люди стануть братами і по крові, і по духу. Маленький промінчик цієї надії світиться в кінці новели: Іван не вбиває Сашка, пояснюючи його приналежність до проклятих махновців молодістю. Можливо, від цієї гілки відродиться рід Половців?! Хочеться вірити в це. А ще хочеться вірити в те, що наша незалежна Україна не повторить помилок братів Половців, а їх ганебні вчинки сприйме як застереження для майбутніх поколінь.
  • Тема: Шкільні твори
    Добавил: ImsteR
  • Просмотров: 547
    Рейтинг: 5.0
  • Категория: Навчання
    Дата: 02.01.2013
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]