Ішов 1919 рік... Братовбивча війна... Батько іде проти сина, а син проти батька... Страшні часи, часи горя і крові. І страшні вони ще тому, що події ці розгорталися в Україні з жахливою силою. "Лютували шаблі, і коні бігали без вершників, і Половці не пізнавали один одного, а з неба палило сонце, а ґелґання бійців нагадувало ярмарок, а пил уставав, як за чередою, ось і розбіглися всі по степу..."

Одного дня під Компаніївкою сталася величезна трагедія. У лютому бою зійшлися брати, сини одного батька, "одного роду та не одного класу". У першому бою переміг петлюрівець Оверко. Від його руки гине його рідний брат білогвардієць Андрій Половець. Та налетіли махновці з отаманом Панасом Половцем, і вже вбито Оверка. Пізніше з'явився інтернаціональний полк Червоної Армії на чолі з Іваном Половцем, і Панас, переможений, накладає на себе руки. Із славного роду, великого роду, залишилися два брати — Іван та малий Сашко.

Такою жахливою картиною розпочинає Ю. Яновський свій роман у новелах "Вершники". Уже чимало письменників порушили тему громадянської війни. Але звучала вона здебільшого піднесено-романтично. Ю. Яновський дав повну, відверту характеристику того, що відбувалося в Україні — братовбивча війна.

І справді, люди не пізнавали один одного. Так рідні брати, зустрівшись на полі бою, не пізнавали своїх рідних. Політичні переконання виявились сильніші за кровні зв'язки: брати ставали одразу ворогами. І як не згадував Панас заповіді їхнього батька: "Тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду", — на це він чув: "Рід наш роботящий, та не всі в роді путящі. Є горем горьовані, свідомістю підкуті, пролетарської науки люди, а є злодюги і несвідомі, вороги й наймити ворогів. От і бачиш сам, що рід розпадається, а клас стоїть".

Трагедія роду досягла апогею: брат безжально вбиває брата. До якої міри треба вірити в свої ідеали, щоб забути ідеали родини, ідеали батьків.

Трагедія України не менша від трагедії роду: українець-махновець зі словами звинувачення: "Ну що — України тобі хочеться?" — повстає проти українця-петлюрівця. Варто пригадати слова Т. Шевченка:

Того ж батька, такі ж діти,

Жити та брататься,

Ні, не вміли, не схотіли,

Треба роз'єднаться.

Мабуть, не для того, щоб роз'єднатися виховував своїх синів рибалка Мусій Половець. Він завжди повчав їх жити у згоді, мирі та пошані. Але не послухались брати повчань свого старого. І в цьому їхня найбільша трагедія. їм не зрозуміло, що доля зіграла їхніми життями, що хтось обдурив їх різними проповідями. їм важко збагнути, що ж саме об'єднує людей.

Безперечно, не класова приналежність чи політична спрямованість. Тільки рід, родинне тепло повинні бути найголовнішими. Не тільки сім'я, але вся Україна повинна стати дружним родом. Тільки такий міцний, об'єднаний рід переможе усі голодомори і смерті, репресії і знущання.