Твір на тему: Трагедія роду Половців і трагедія України (за романом Ю. Яновського «Вершники») - Шкільні твори - Навчання
Трагедія роду Половців і трагедія України (за романом Ю. Яновського «Вершники»)
Був собі давній рибальський рід Половців. Батько — Мусій Половець, досвідчений рибалка. Половчиха теж «доброго рибальського роду, доброї степової крові», «стала до бою за життя, за рибу, стала поруч Мусія». Вона народила хлопців «повну хату», що тісно стало в ній «од їхніх дужих плечей», але «тримала... в залізному кулаці, мати стояла на чолі родини, стояла, мов скеля в штормі».

Та хоч і згадує з жалем найменший Сашко після бою й загибелі братів, як «рука старої Половчихи смиче його за чуба... і сітки сохнуть на приколах», проте вертатися додому не хоче — «таке кляте Половецьке насіння». Видно, не догледіли батько з матір'ю синів, рано відпустили їх від себе, хоча й нагадували постійно, що «тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду».

Кожен пішов своїм шляхом. Андрій став білогвардійським офіцером, хоробрим вояком за «веру, царя і отечество».

Оверко вчився в семінарії, «артист і грав з греками у «Просвіті» та читав книжок, написаних по-нашому. Він пішов у петлюрівці і настільки сприйняв ідею державності, що заради цього був готовий на все: «Рід — це основа, а найперше держава, а коли ти на державу важиш, тоді рід хай плаче, тоді брат брата зарубає, он як!».

Панас став контрабандистом, привозив матері подарунки. Вона складала їх до скрині і боялася за сина, бо «його важко народжувала, і він їй став дорожчий...». На жаль, саме він пішов у махновці. Хоч і пам'ятав батькову науку, та вважав, що «рід у державу вростає, в закон та обмеження», а йому подобається «вільне співжиття», анархія. Із Панасом воював і чотирнадцятилітній Сашко. Іван працював на заводі і «робив революцію», ставлячи на перше місце клас, а не рід, а старий Мусій йому допомагав.

Отакими діаметрально протилежними були політичні орієнтації братів Половців. Цей рід, як краплини води, відобразив океан політичних та соціальних пристрастей усієї розхристаної, розгубленої віками, пригнобленої і довірливої та недосвідченої України початку XX століття. Трагедія одного роду відобразила трагедію всього українського народу. Цікаво, що письменник віддав свої симпатії більшовику Івану. Саме той переміг у бою під Компаніївкою, на його боці й батько. Та це не завадило авторові показати об'єктивну й не дуже привабливу картину боротьби за владу.

Кожен із братів має поняття честі, не може поступитися своїми переконаннями, не просить. Спочатку Оверко б'ється з Андрієм і перемагає. Панас у цей час в засідці — чекає, чим усе скінчиться, і нападає на Оверка. Вбивши брата, ховає його і Андрія, щоб не сказали, що «рід зневажив». А Іван і собі очікує слушної години, нападає на знесилений загін Панаса. Одержавши перемогу, наказує розстріляти з кулеметів полонених, які нё виявили бажання перейти на бік червоних. Панас пустив собі кулю в голову, побачивши, «як загинули його вояки, ...а інші з них стали не його».

Закінчується новела «Подвійне коло» трохи дивною фразою: «...і Іван Половець загубив трьох своїх братів». Це ідеологічно обґрунтовує і виправдовує комісар Іванового загону Герт: «Одного роду.., та не одного з тобою класу».

Об'єктивно змальовує письменник і жахливі, огидливі картини братовбивчої громадянської війни:«Дехто простягав руки і йому рубали руки, підіймав до неба вкрите пилом і потом обличчя — і йому рубали шаблею обличчя, падав до землі і їв землю, захлинаючись передсмертною тугою,—.і його рубали по чім попало і топтали конем. ...І підводили високих степовиків, і летіли їхні голови, як кавуни, ...дехто кричав скажено і, мов у сні, нечутно, а цей собі падав, як підрубаний бересток, обдираючи геть кору й гублячи листя». А потім Ю. Яновський додає сумно — іронічними словами народної пісні: «Шукай, куме, броду!» Та не знаходять герої, як і всі українці того часу, броду, компромісу ніякого, шугають із головою у вир кривавих змагань і гинуть, не принісши рідному краєві, своєму родові ані слави, ані користі.

Багато часу минуло з тих пір, коли були написані «Вершники». Але проблема «роду, в якому браття милують згоду» залишається актуальною, як ніколи. Поки люди не зрозуміють, що «краще поганий мир, ніж добра війна», матері не матимуть спокою і в тривозі чекатимуть своїх синів.
  • Тема: Шкільні твори
    Добавил: ImsteR
  • Просмотров: 528
    Рейтинг: 5.0
  • Категория: Навчання
    Дата: 02.01.2013
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]