Твір на тему: Філософія людського буття в ранній творчості Ю. Яновського (2 варіант) - Шкільні твори - Навчання
Філософія людського буття в ранній творчості Ю. Яновського (2 варіант)
Яновський усе життя прагнув до максимальної стрункості, граничної економності й виняткової точності. Пригадаймо такий афоризм письменника: "Мені здається, що зараз надходить час літератури конденсованих форм..." Це помітно було вже в "Майстрі корабля" та інших творах. Вершиною ж творчої зрілості став класичний роман "Вершники" — найкращий у романістиці того часу твір про громадянську війну, про український народ.

Роман "Вершники" розпочинається мовби з середини. Письменник несподівано вводить читача в самий центр шаленої січі...

Згущені фарби, сильні мазки — ось що передусім характеризує палітру Яновського. Мова його емоційно напружена, ритмізована. Одна картина змінює іншу, немов кадри кінострічки. Лютування шабель, кипіння пристрастей, жорстока розправа над переможеними, Мусій Половець, який згадує сина Андрія на березі моря, плач Половчихи над розбурханими хвилями та інше...

Новела "Лист у вічність" стає немов конденсацією загального філософського сприйняття ролі звичайної людини у визначних історичних подіях. Своїм безстрашним подвигом, своєю нездоланною вірою безіменний партизан передає лист у вічність. З вічністю зіставляються й надзвичайно складні фронтові перипетії революційних битв тривожного 1919 року в новелі "Чубенко, командир полку": "Відбувалися мільйонні катастрофи, а загін усе йшов, і не було краю лісові, і кволо стогнали поранені..."

Крізь призму філософського узагальнення — рух, динаміка. Спресований час моменту Яновський віртуозно передає через специфічне світосприймання хворого командира полку: "Чубенко їхав тишею, як містом, будинки тиші стриміли у високу неозорість, Чубенко їхав рік і десять років, а то були хвилини..." Таке зрушення часових проміжків надає роману філософської глибини, проводячи неперервну лінію між минулим, сучасним і майбутнім.

Філософським сенсом наповнена у творі розповідь про коваля Максима, який пізнав злигодні царських тюрем і закордонної еміграції. Коваль — це майстер залізної троянди, людина, що має романтичну мрію. Життєва лінія коваля і мотив чарівної залізної троянди зливаються в сенсі легендарно-поетичної символіки. Залізна троянда — це символ вічного руху людства до мрії, і в ній живе мрія коваля Максима і гаряче бажання хлопця, страченого в тюрмі, думка про те, щоб їхня "троянда революції" швидше росла. Максим пройшов тюрми, Австралію, Південну Америку, пронісши по світах мрію про троянду, і закінчив кувати незвичайну квітку на океанському березі біля кордону Перу, під червоною зорею Альдебаран, що теж дуже символічно.

Філософський мотив втілення одвічної мрії' про красу та революцію переплітається з іншими мотивами. Так, біля тачанки, на якій бачимо вбитого коваля Максима і приголомшеного цим Данила, герої обмінюються начебто випадковими репліками: "Війна кінчається", — сказав Герт. "Сталь варитимеш, Чубенко", — осміхнувся Половець. "Зоря Альдебаран, — для чогось сказав Чубенко, — журавлиний ключ вічності". У кількох процитованих словах виражено й ставлення до втрати побратима, і спогад про його шлях, і віра в щасливу долю живих. А далі картина розгортається, і в мозку Данила "відбилася картина: сонце, осінь, запах смерті, кінський піт, безконечна даль, радість перемоги, сталевар Чубенко з трояндою на воротях Криму". Життя зливається зі смертю, реальність з мрією, і, здається, межі між ними немає. А панує над усім цим безконечна природа, вічна й мудра.

Ще один мотив — поетизація творчої праці, утвердження ідеї інтернаціонального братерства трудящих — теж пов'язаний в романі з образом коваля Максима, який прагне викувати свою залізну троянду — символ революції і здійснює цю мрію.

Яскраво окреслюється у творі і філософський мотив єдності людини й природи, пов'язаний із передачею вікової мудрості від одного покоління до іншого. Розкривається цей мотив в образах Данилка та його прадіда Данила. Прадід є народним мудрецем, таким собі носієм філософії споглядання й знання: "Прадід примічав, звідки в цей день вітер, коли з Дніпра — риба ловитиметься, коли із степу — добре на бджоли, коли з низу — буде врожай; а побачивши першу ластівку, треба кинути на неї жменю землі — "на тобі, ластівко, на гніздо!". Старий відкриває хлопчикові таємниці неповторної краси природи. І Данилко "заплющував очі перед таким височенним світом, коло такого старезного прадіда, що йде собі і підспівує старих пісень і повідає Данилкові казки й приказки, як зветься кожна трава і яка квітка на яку користь". Передаючи хлопцеві любов до природи, прадід розвивав у нього розуміння навколишнього світу, вчив його бути уважним і любити красу.

Цей мотив одвічної життєвої мудрості народу, любові та всепрощення розкрито також в образі старої Половчихи — уособленої матері людської, яка чекає на березі свого чоловіка, немов Ярославна зі "Слова о полку Ігоревім", немов символ вічного чекання й сили любові. Цією своєю любов'ю Половчиха рятує чоловіка, рятує цілий світ.

Весь твір Ю. Яновського пронизаний, здається, однією пристрастю: героїчною натхненною боротьбою народу за своє визволення. Та крізь страшні картини війни проривається глибока думка: життя незнищенне. Так, у новелі "Батальйон Шведа" наскрізним образом є образ квітучої липи: "Цвіте липа, мов кипить у ключі кожне дерево зокрема, вирує дух липи над Херсоном, п'янкий і гострий..."
  • Тема: Шкільні твори
    Добавил: ImsteR
  • Просмотров: 402
    Рейтинг: 5.0
  • Категория: Навчання
    Дата: 30.12.2012
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]