|
Администратор
Уровень 999
Сообщений: 2104
Дата: Суббота, 28.04.2012, 00:22:25 | Сообщение # 1 |
|
Offline
|
Микола Гумільов поєднував у собі відвагу, мужність, поетичну здатність передбачати майбутнє, дитячу цікавість до світу і пристрасть до подорожей. Ці якості і здібності поет зумів вкласти у віршовану форму.
Гумільова завжди привертали екзотичні місця і красиві, музикою звучать назви, яскрава майже безоттеночная живопис. Саме до збірки "Романтичні квіти" увійшло вірш "Жираф" (1907), надовго стало "візитною карткою" Гумільова в російській літературі.
Микола Гумільов з ранньої юності надавав виняткового значення композиції твору, його сюжетної завершеності. Поет називав себе "майстром казки", поєднуючи в своїх віршах сліпуче яскраві, швидко мінливі картини з незвичайною мелодійністю, музикальністю розповіді.
Якась казковість у вірші "Жираф" виявляється з перших рядків:
Послухай: далеко, далеко, на озері Чад
Вишуканий блукає жираф.
Читач переноситься на самий екзотичний континент - Африку. Гумільов пише, здавалося б, абсолютно нереальні картини:
Вдалині він подібний кольоровим вітрила корабля,
І біг його плаву, як радісний пташиний політ ...
У людській уяві просто не вкладається можливість існування таких красот на Землі. Поет пропонує читачеві поглянути на світ по-іншому, зрозуміти, що "багато чудесного бачить земля", і людина при бажанні здатен побачити те ж саме. Поет пропонує нам очиститися від "важкого туману", який ми так довго вдихали, і усвідомити, що світ величезний, і що на Землі ще залишилися райські куточки.
Звертаючись до загадкової жінці, про яку ми можемо судити лише з позиції автора, ліричний герой веде діалог з читачем, одним із слухачів його екзотичної казки. Жінка, занурена у свої турботи, сумна, ні в що не хоче вірити, - чим не читач? Читаючи той чи інший вірш, ми волею-неволею висловлюємо свою думку з приводу твору, в тій чи іншій мірі критикуємо його, не завжди погоджуємося з думкою поета, а часом і зовсім не розуміємо його. Микола Гумільов дає читачеві можливість спостерігати за діалогом поета і читача (слухача його віршів) з боку.
Кільцеве обрамлення характерно для будь-якої казки. Як правило, де дія почалася, там воно і завершується. Проте в даному випадку створюється враження, що поет може розповідати про це екзотичному континенті ще і ще, малювати пишні, яскраві картини сонячної країни, виявляючи в її мешканців все нові і нові, небачені колись риси. Кільцеве обрамлення демонструє бажання поета знову і знову розповісти про "рай на Землі", щоб змусити читача поглянути на світ по-іншому.
У своєму казковому вірші поет порівнює два простори, далекі в масштабі людської свідомості і зовсім близькі в масштабі Землі. Про той простір, який "тут", поет майже нічого не говорить, та це й не потрібно. Тут лише "важкий туман", який ми щохвилини вдихаємо. У світі, де ми живемо, залишилися лише смуток та сльози. Це наводить нас на думку, що рай на Землі неможливий. Микола Гумільов намагається довести протилежне: "... далеко, далеко, на озері Чад / / Вишуканий блукає жираф". Зазвичай вислів "далеко-далеко" пишеться через дефіс і іменує щось, абсолютно недосяжне. Проте поет, можливо, з деякою часткою іронії акцентує увагу читача на тому, чи так вже насправді далекий цей континент. Відомо, що Гумільову довелося побувати в Африці, на власні очі побачити описані ним краси (вірш "Жираф" було написано до першої поїздки Гумільова до Африки).
Світ, в якому живе читач, абсолютно безбарвний, життя тут наче тече в сірих тонах. На озері Чад, немов дорогоцінний алмаз, світ блищить і переливається. Микола Гумільов, як і інші поети-акмеїстів, використовує у своїх творах не конкретні кольору, а предмети, даючи читачеві можливість у своїй уяві представити той чи інший відтінок: шкура жирафа, яку прикрашає чарівний візерунок, мені представляється яскраво помаранчевої з червоно-коричневими плямами , темно-синій колір водної гладі, на якому золотистим віялом розкинулися місячні відблиски, яскраво помаранчеві вітрила корабля, що пливе під час заходу сонця. На відміну від світу, до якого ми звикли, в цьому просторі повітря свіже і чисте, він вбирає випаровування з озера Чад, "запах немислимих трав" ...
Ліричний герой, здається, настільки захоплений цим світом, його багатою палітрою кольорів, екзотичними запахами і звуками, що готовий без утоми розповідати про безкраїх просторах землі. Цей незгасний ентузіазм неодмінно передається читачеві.
Микола Гумільов не випадково зупинив свій вибір саме на жирафі в даному вірші. Твердо стоїть на ногах, з довгою шиєю і "чарівним візерунком" на шкурі, жираф став героєм багатьох пісень і віршів. Мабуть, можна провести паралель між цим екзотичним тваринам і людиною: він так само спокійний, ставний і граціозно стрункий. Людині також властиво звеличувати себе над усіма живими істотами. Однак, якщо жирафу миролюбність, "граціозна стрункість і млість" дано від природи, то людина по своїй натурі створений для боротьби насамперед із собі подібними.
Екзотика, притаманна жирафу, дуже органічно вписується в контекст казкового оповідання про далеку землю. Одним з найбільш примітних засобів створення образу цього екзотичної тварини є прийом порівняння: чарівний візерунок шкіри жирафа зіставляється з блиском нічного світила, "вдалині він подібний кольоровим вітрила корабля", "і біг його плаву, як радісний пташиний політ".
Мелодія вірші на кшталт спокою і граціозності жирафа. Звуки неприродно протяжні, мелодійні, доповнюють казкове опис, надають розповіді відтінок чарівництва. У ритмічному плані Гумільов використовує п'ятистопний амфібрахій, римуючи рядка за допомогою чоловічої рими (з наголосом на останньому складі). Це у поєднанні із дзвінкими приголосними дозволяє автору більш яскраво описати вишуканий світ африканської казки. Подпись пользователя
|
 |
| |
