Аграрне право України (Крупка Ю.М.) - Страница 2 - Форум
Страница 2 из 3«123»
Форум » Шкільний Світ » Підручники » Аграрне право України (Крупка Ю.М.)
Аграрне право України (Крупка Ю.М.)
Администратор
Уровень 999
Сообщений: 2093
Дата: Среда, 01.02.2012, 02:36:04 | Сообщение # 11
Offline
Тема 7. Правове забезпечення соціального розвитку села


Поняття соціального розвитку села.
Правовий режим об'єктів соціальної інфраструктури села.
Правове регулювання житлового та шляхового будівництва на селі.
Правове забезпечення культурно-побутового та спортивно-оздоровчого обслуговування селян.

Поняття соціального розвитку села. Під соціальним розвитком села слід розуміти сукупність суспільних відносин, що виникають у процесі реалізації суб'єктами аграрного господарювання соціально-економічних та інших прав, що гарантують реалізацію селянами конституційних прав на формування повноцінного життєвого середовища у сільській місцевості.
Здійснення аграрної і земельної реформи в Україні потребує постійної уваги держави до вирішення питань формування повноцінного життєвого середовища, забезпечення економічних і соціальних інтересів сільського населення, комплексного розвитку сільських територій, збереження сільської поселенської мережі, розвитку об'єктів соціальної інфраструктури, сучасних систем зв'язку та інформатики, транспорту, житлово-комунального та водного господарства, шляхового будівництва, культурно-побутового та спортивно-оздоровчого обслуговування селян.
Основні напрями та завдання державної політики у сфері соціального розвитку села визначені в указах Президента України від 20 грудня 2000 р. “Про Основні засади розвитку соціальної сфери села” та від 15 липня 2002 р. № 640 “Про першочергові заходи щодо підтримки розвитку соціальної сфери села”. Зазначеними нормативними актами передбачено здійснення таких соціальних перетворень на селі:
- збільшення зайнятості сільського населення на сільськогосподарських підприємствах різних організаційно-правових форм та особистих селянських господарствах за допомогою нарощування обсягів виробництва сільськогосподарської продукції, її первинної переробки та збереження, поширення в сільській місцевості практики урізноманітнення видів господарської діяльності;
- підвищення продуктивності праці, рівня заробітної плати працівників сільського господарства та застосування науково обґрунтованих норм праці;
- ефективне використання трудових ресурсів і робочого часу;
- відновлення діяльності раніше закритих та відкриття нових закладів соціально-культурного призначення в сільських населених пунктах, а також зупинення їх закриття;
- нарощування обсягів житлового будівництва на основі спеціальних програм його підтримки;
- створення сприятливих умов для розвитку на селі сфери платних послуг.
Забезпеченню реалізації зазначених завдань державної політики у сфері соціального розвитку села сприятиме Закон України “Про благоустрій населених пунктів” від 6 вересня 2005 р., який визначає правові, економічні, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою населених пунктів і спрямований на створення умов, сприятливих для життєдіяльності людини.
Правовий режим об'єктів соціальної інфраструктури села. Відповідно до Тимчасового Переліку об'єктів, які належать до соціальної сфери, затвердженого Головною державною податковою інспекцією України спільно з Міністерством України у справах будівництва та архітектури в листі від 9 квітня 1993 р., об'єкти соціальної сфери поділені на такі групи:
- житлово-комунальне господарство і побутове обслуговування населення (житлові будинки, гуртожитки для робітників і службовців, студентів вищих і середніх спеціальних та загальноосвітніх навчальних закладів, школи-інтернати, водогони, об'єкти газопостачання і теплозабезпечення тощо);
- охорона здоров'я, фізична культура і соціальне забезпечення (лікарні, станції швидкої допомоги, лікувально-фізкультурні заклади, протитуберкульозні, наркологічні диспансери,
поліклініки, пункти охорони здоров'я, фельдшерсько-акушерські пункти, санаторії-профілакторії, пансіонати, спеціалізовані санаторії, піонерські табори, будинки відпочинку, пансіонати, стадіони, спортивні зали, водні басейни, дитячі спортивні школи, спортивні клуби тощо);
- народна освіта (академії, університети, інститути, технікуми, професійні училища, курси, навчальні комбінати, курси підвищення кваліфікації, методичні кабінети, навчальні школи, школи-інтернати, дитячі садки, дитячі садки-ясла (комбінати), дитячі майданчики, ясла, дитячі будинки тощо);
- культура і мистецтво (бібліотеки, фільмотеки, будинки культури, клуби, будинки художнього виховання дітей, кінотеатри тощо). Крім названих груп об'єктів соціальної сфери, вказаний перелік визначає також і види робіт, виконання яких вважається “будівництвом об'єктів соціальної сфери села” за умови їх бюджетного фінансування.
З метою створення сприятливих умов для сільськогосподарських підприємств, переробних та обслуговувальних підприємств і організацій АПК, основаних на колективній та інших формах недержавної власності, комплексного розвитку соціальної сфери сільських населених пунктів, збереження функціонального призначення об'єктів соціальної сфери, Кабінет Міністрів України визнав за необхідне провести передачу таких об'єктів у комунальну власність. Постановою Кабінету Міністрів України від 5 вересня 1996 р. “Про поетапну передачу в комунальну власність об'єктів соціальної сфери, житлового фонду сільськогосподарських, переробних, обслуговуючих підприємств, установ, організацій агропромислового комплексу, основаних на колективній та інших формах власності” визначено умови такої передачі, а саме:
- поетапна передача, починаючи з 1997 до 2001 р., на основі розроблених і затверджених у встановленому порядку переліків об'єктів соціальної сфери;
- безоплатна передача.
Передачі у комунальну власність підлягають:
- житловий фонд (крім гуртожитків);
- дитячі дошкільні заклади, школи та інші заклади освіти, табори відпочинку і оздоровлення дітей, об'єкти культури та аматорського спорту, приміщення будинків-інтернатів для престарілих та інвалідів, об'єкти охорони здоров'я і побуту;
- мережі електро-, тепло-, газо-, водопостачання і водовідведення, а також інженерні будівлі та споруди, призначені для обслуговування житлового фонду і соціальної сфери (бойлерні, котельні, теплові, каналізаційні та водопровідні мережі і споруди, збудовані та прибудовані приміщення, обладнання тощо).
Указані об'єкти передаються в комунальну власність за рішенням загальних зборів членів підприємства чи зборів уповноважених колективних сільськогосподарських підприємств або за рішенням органів, уповноважених розпоряджатися майном піприємств інших форм недержавної власності.
Передача об'єктів соціальної сфери у комунальну власність адміністративно-територіальних одиниць здійснювалася лише за згодою органів місцевого самоврядування.
Правове регулювання житлового та шляхового будівництва на селі. Правове регулювання суспільних відносин, що виникають у процесі будівництва житла в сільській місцевості, здійснюється Законом України “Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві”, нормами земельного, цивільного та містобудівного законодавства.
Чинне законодавство України передбачає, що селу має надаватися перевага над містом (із розрахунку на душу населення) у спорудженні житла та інших об'єктів соціально-культурного та побутового забезпечення. Ці переваги мають полягати в матеріально-технічному й ресурсному забезпеченні, оподаткуванні, кредитуванні індивідуальних забудовників тощо. Згідно зі ст. 11 Закону України “Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві” Кабінет Міністрів України та місцеві державні адміністрації покликані сприяти розвитку індивідуального житлового будівництва на землях сільських населених пунктів, створювати сільським забудовникам (як місцевому населенню, так і громадянам, які переселяються на постійне місце проживання в сільську місцевість), у тому числі працівникам соціальної сфери та сфери обслуговування сільського населення, які проживають у селі, пільгові умови щодо забезпечення будівельними матеріалами та обладнанням, надання їм послуг і пільгових довгострокових державних кредитів. Під час спорудження житла в сільській місцевості підрядним способом за рахунок власних коштів індивідуального забудовника йому компенсується з державного бюджету частина кошторисної вартості житлового будинку і господарських будівель, що не належать до прямих витрат підрядних будівельних організацій і включається до кошторисів будівництва згідно з чинними нормативними актами.
Індивідуальні забудовники, які споруджують житлові будинки і господарські споруди, не користуються кредитами і працюють у сільському господарстві, переробній галузі або соціальній сфері села, отримують компенсацію за рахунок держави у розмірі 35% їх кошторисної вартості. Зазначені пільги зберігаються також за вказаними особами в разі спорудження житла та господарських будівель на кооперативних засадах.
Законом України “Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві” передбачено, що особи, які переселяються у трудонедостатні населені пункти, та місцеве населення віком до 40 років, зайняте в сільському господарстві, переробних і обслуговувальних галузях агропромислового комплексу або в соціальній сфері цих сіл, забезпечуються житлом і господарськими будівлями з державного бюджету. Житло, збудоване в сільській місцевості за рахунок бюджетних коштів, через 10 років передається в особисту власність цим громадянам за умови їхньої постійної роботи в зазначених галузях.
Державна програма розвитку соціальної сфери села до 2005 року передбачала, що житлове будівництво на селі у 2003-2005 рр. мало позвиватись насамперед шляхом спорудження індивідуальних житлових будинків за рахунок коштів забудовників. Державна підтримка житлового будівництва здійснювалась у напрямах надання забудовникам пільгових кредитів згідно з програмою “Власний дім”, розширення в сільській місцевості практики молодіжного житлового будівництва, спорудження житла для працівників бюджетних установ та соціально незахищених громадян.
Законом України “Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві” передбачається збереження і розвиток поселенської мережі. Зокрема, ст. 10 Закону України зазначає, що держава захищає сільську поселенську мережу незалежно від категорії, розміру та місця розташування сільських населених пунктів. Будь-які перетворення сільських поселень (об'єднання, роз'єднання, перейменування в іншу категорію тощо) можуть здійснюватись за рішенням сесій районних рад лише за волею жителів цих поселень. В Україні запроваджуються постійне обстеження та паспортизація сільської поселенської мережі (моніторинг). Порядок здійснення моніторингу встановлює Кабінет Міністрів України.
Державною програмою розвитку соціальної сфери села до 2005 року передбачені також заходи щодо розвитку дорожного господарства на селі. Зокрема, передбачається будівництво твердого покриття на сільських дорогах, реконструкція місцевих доріг відповідно до сучасних вимог. Має бути споруджено 35 під'їздів з твердим покриттям до сільських населених пунктів довжиною 71 км та прокладено 524 км вуличної мережі. Для цього буде використано 41 млн грн із централізованих дорожних фондів та 82,1 млн — з місцевих бюджетів. У 2003-2005 рр. передбачається будівництво 626 км сільських доріг загального користування.
Згідно зч. 5 ст. 6 Закону України “Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві” всі шляхи, що зв'язують сільські населені пункти (в тому числі в межах цих населених пунктів) із мережею шляхів загального користування, належать до категорії шляхів загального користування і разом з усіма під'їзними піляхами до сільських населених пунктів передаються на баланс корпорації Укравтодор.
Правове забезпечення культурно-побутового та спортивно-оздоровчого обслуговування селян. Пріоритетність соціального розвитку села передбачає також забезпечення культурно-побутового та спортивно-оздоровчого обслуговування сільських жителів.
Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України “Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві” будівництво об'єктів освіти, охорони здоров'я, культури та спорту, служби побуту, благоустрій територій здійснюються за рахунок державного та місцевого бюджетів. Ці об'єкти споруджуються як підрядним, так і господарським способами. Збудовані сільськогосподарськими товаровиробниками за рахунок їхніх власних коштів об'єкти культурно-побутового призначення та спортивно-оздоровчого характеру належать останнім на праві власності, якщо інше не передбачено законом чи договором.
З метою залучення підприємств промисловості та інших галузей народного господарства, що безпосередньо не пов'язані з сільськогосподарським та агропромисловим виробництвом, до участі в розвитку соціальної сфери села чинне законодавство застосовує відповідні економічні стимули. Так, відповідно до ст. 7 Закону України “ Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві”, непрофільні промислові підприємства, що виконують державне замовлення на проектування та виготовлення машин, обладнання й запчастин для агропромислового комплексу, зокрема об'єкти соціально-культурного призначення, забезпечуються матеріалами централізовано.
Доходи будівельних, монтажних, проектних та інших підприємств і організацій, одержані внаслідок спорудження в сільській місцевості житла, об'єктів побуту, культури, торгівлі, охорони здоров"я, фізкультури й спорту, освіти, зв'язку, шляхів, енергетичних, газових і водорозподільних систем, тваринницьких приміщень, інженерно-технічних комплексів машинно-тракторного парку та інших об'єктів, які впливають на поліпшення соціального становища села, не оподатковуються.
Державною програмою розвитку соціальної сфери села до 2005 року передбачаються наступні заходи і шляхи забезпечення культурно-побутового та спортивно-оздоровчого обслуговування сільського населення:
1) у сфері освіти — відновлення, добудова і спорудження шкіл та дошкільних навчальних закладів у селах, де налічується понад 50 дітей відповідного віку, насамперед у тих, які розташовані на відстані понад 3 км від населених пунктів, де є такі заклади; створення комплексів “загальноосвітній навчальний заклад — дошкільний навчальний заклад”, “загальноосвітній навчальний заклад — соціально-культурний центр села”, організація навчання учнів у початковій школі за місцем їх проживання (за наявності не менш як 5 учнів у населеному пункті); забезпечення виконання Програми інформатизації та комп'ютеризації сільських шкіл; забезпечення регулярного підвезення до місця навчання і додому дітей дошкільного віку, учнів і педагогічних працівників у сільській місцевості; застосування нових форм навчання і виховання дітей з урахуванням специфіки розселення та змін вікової структури жителів села; відкриття 450 шкіл, у тому числі 353 новозбудованих (фінансування зазначених витрат має здійснюватися за рахунок коштів місцевих бюджетів у сумі 115,1 млн грн та Державного бюджету України — 229,1 млн грн);
2) у сфері охорони здоров'я — відкриття закладів охорони здоров'я з наданням первинної медико-санітарної допомоги в селах із чисельністю жителів понад 500 осіб; створення в сільських населених пунктах із чисельністю жителів понад 1 тис. чоловік амбулаторій загальної практики — сімейної медицини та реорганізація сільських лікарських амбулаторій, фельдшерсько-акушерських пунктів в амбулаторії загальної практики — сімейної медицини; розширення мережі аптек і аптечних кіосків; створення на базі сільських закладів охорони здоров'я денних стаціонарів, а також стаціонарів удома; оснащення сільських закладів охорони здоров'я сучасною ультразвуковою, ендоскопічною, рентгенологічною, наркозною апаратурою, пересувними стоматологічними кабінетами, іншим сучасним обладнанням, а також спеціальними автомобілями; надання лікувально-консультаційної та організаційно-методичної допомоги і вжиття санітарно-протиепідемічних заходів силами спеціальних бригад обласних і районних закладів охорони здоров'я; зміцнення лікувально-оздоровчої бази санаторіїв та інших закладів, призначених для лікування й оздоровлення працівників агропромислового комплексу та їхніх дітей. На зміцнення матеріальної бази закладів охорони здоров'я у 2003-2005 рр. планується спрямувати 75,4 млн грн. За рахунок цих коштів має бути відкрито й оснащено 382 сільські лікарські амбулаторії, у тому числі 63 — у добудованих та новозбудованих приміщеннях, а також 280 фельдшерсько-акушерських пунктів;
3) у сфері культури — збереження та забезпечення повноцінного функціонування існуючої мережі закладів культури (клубів, бібліотек, музеїв, шкіл естетичного виховання); переобладнання під заклади культури приміщень, якими не користуються, створення закладів культури малих форм (віталень, світлиць, читалень та ін.) За пропозиціями регіонів у 2003-2005 рр. планується введення в експлуатацію 190 сільських клубів і будинків культури, в тому числі 76 — новозбудованих. На це передбачається витратити 60,8 млн грн з місцевих і державного бюджетів;
4) у сфері фізичної культури й спорту — реконструкція існуючих та будівництво нових сільських фізкультурно-оздоровчих закладів, споруд, дитячих оздоровчих таборів, баз відпочинку, пансіонатів для оздоровлення дітей та підлітків; реформування організаційних основ фізкультурно-спортивного руху на селі, створення територіальних (при органах місцевого самоврядування) фізкультурно-спортивних клубів та відділень дитячо-юнацьких спортивних шкіл; впровадження ефективних форм, методів і засобів фізкультурно-оздоровчої діяльності та видів спорту з урахуванням місцевих особливостей, традицій, умов праці та відпочинку жителів села; спорудження й обладнання ігрових майданчиків, спортивних залів, плавальних басейнів при школах, дошкільних навчальних, культурно-освітніх закладах; поліпшення матеріально-технічного оснащення навчально-спортивних баз підготовки кандидатів до збірних команд України. У 2003-2005 рр. на зміцнення матеріально-технічної бази наявних та будівництво нових спортивних споруд планується відшкодувати 66 млн грн з місцевих та державного бюджетів, а також відновити роботу і ввести в дію 1748 фізкультурно-спортивних закладів та споруд;
5) у сфері торгівлі та побутового обслуговування — наближення закладів торгівлі та побутового обслуговування до місць проживання населення, розширення їх мережі; запровадження нових форм обслуговування з урахуванням особливостей сільського розселення в різних регіонах; широке використання пересувних форм надання послуг із застосуванням транспортних засобів, поштового, телефонного зв'язку, інших комунікацій; збільшення кількості приймально-заготівельних пунктів сільськогосподарської продукції; відновлення підприємств, які надають санітарно-гігієнічні послуги (лазні, перукарні, пральні), послуги з ремонту одягу та взуття, побутової техніки тощо;
6) у сфері соціального обслуговування населення — збереження мережі інтернатних установ для людей похилого віку та інвалідів, зміцнення їх матеріально-технічної бази, виділення земельних ділянок і надання допомоги для ведення підсобних господарств; перепрофілювання, в разі потреби, ліжкового фонду сільських закладів охорони здоров'я в ліжковий фонд медико-соціального призначення з передачею його органам соціального захисту населення; поширення практики організації сезонних (на зимовий період) інтернатних установ для людей похилого віку, які мають можливість проживати влітку у власних житлових будинках; підвищення якості обслуговування сільського населення соціальними службами, забезпечення їх приміщеннями, транспортними засобами та ін.

Запитання для самоконтролю

1. У чому сутність соціального розвитку села?
2. У чому полягають основні напрями державної політики у сфері соціального розвитку села?
3. Які об'єкти належать до соціальної сфери села?
4. Які заборони щодо зміни функціонального призначення певних груп об'єктів соціальної сфери села встановлено аграрним законодавством?
5. Які основні напрями державної політики щодо відродження сіл України Ви знаєте?
6. Які законодавчі акти регулюють правовий режим об'єктів соціальної інфраструктури села?
7. Які державні органи зобов'язані сприяти розвитку індивідуального житлового будівництва на селі?
8. Які пільги надаються для індивідуальних сільських забудовників?
9. Які законодавчі акти регулюють житлове та шляхове будівництво на селі?
10. Яким чином забезпечується культурно-побутове та спортивно-оздоровче обслуговування селян?
Подпись пользователя
Администратор
Уровень 999
Сообщений: 2093
Дата: Среда, 01.02.2012, 02:36:26 | Сообщение # 12
Offline
Тема 8. Відповідальність за порушення аграрного законодавства


Поняття і види відповідальності за порушення аграрного законодавства.
Дисциплінарна відповідальність працівників аграрних підприємств.
Матеріальна відповідальність працівників аграрних підприємств.
Майнова відповідальність за порушення аграрного законодавства.
Адміністративна відповідальність за порушення аграрного законодавства.

Поняття і види відповідальності за порушення аграрного законодавства. У правовій науці юридична відповідальність визначається як вид соціальної відповідальності, сутність якої полягає у застосуванні до правопорушників (фізичних і юридичних осіб) передбачених законодавством санкцій, що забезпечуються у примусовому порядку державою.
В аграрному праві інститут відповідальності включає сукупність юридичних норм, що закріплюють підстави, види, засоби й порядок застосування санкцій за порушення аграрного законодавства.
Підставою відповідальності є порушення правил поведінки, що регулюють здійснення виробничо-господарської та іншої діяльності суб'єктів аграрного підприємництва. Під час визначення видів і заходів відповідальності враховується специфіка сільськогосподарського виробництва, нормальне функціонування якого значною мірою залежить від природно-кліматичних, біологічних та інших факторів.
До неправомірних діянь, що суперечать нормам аграрного законодавства, належать: екологічні правопорушення (порушення приписів про поліпшення сільськогосподарських земель, охорону ґрунтів та інших природних ресурсів, що використовуються в сільському господарстві); порушення організаційних основ і правил ведення сільськогосподарського виробництва (недодержання правил внутрішнього розпорядку, ветеринарних правил обслуговування тварин, правил і норм техніки безпеки та виробничої санітарії, охорони здоров'я працівників сільськогосподарських підприємств); заподіяння збитків майну сільськогосподарських підприємств.
Законодавством України передбачено такі види юридичної відповідальності за вчинені правопорушення: дисциплінарна, матеріальна, майнова, адміністративна, кримінальна. Аграрні правопорушення здебільшого пов'язані з порушенням норм трудового, цивільного і адміністративного права. Тому є доречним зосередити увагу на дисциплінарній, матеріальній, майновій та адміністративній відповідальності.
Дисциплінарна відповідальність працівників аграрних підприємств. Дисциплінарна відповідальність осіб, зайнятих у сільському виробництві, регулюється загальними нормами трудового законодавства, які поширюються на всіх найманих працівників, а також спеціальними нормами аграрного права, які стосуються працівників окремих видів аграрних підприємств.
Дисциплінарна відповідальність полягає в накладенні на працівників аграрних підприємств, які порушили правила внутрішнього розпорядку та інші норми організації праці, дисциплінарних стягнень, передбачених Кодексом законів України про працю (далі — КЗпП) та аграрним законодавством. Згідно зі ст. 147 КЗпП за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один із таких заходів стягнення: догану, звільнення.
Дисциплінарне стягнення застосовують безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня виявлення, не враховуючи часу хвороби працівника або перебування його у відпустці. Стягнення не може бути накладено пізніше 6 місяців із дня вчинення проступку (ст. 148 КЗпП). До застосування дисциплінарного стягнення треба витребувати пояснення від порушника трудової дисципліни. За кожне порушення трудової дисципліни може бути накладено одне дисциплінарне стягнення. Воно може бути оскаржено в установленому порядку. Під час обрання виду стягнення потрібно враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника (ст. 149 КЗпП).
Аграрним законодавством передбачені певні особливості дисциплінарної відповідальності працівників сільськогосподарських підприємств.
Наприклад, у сільськогосподарських кооперативах дисциплінарні відносини регламентуються насамперед статутними нормами. Член кооперативу зобов'язаний дотримуватися статуту, виконувати свої обов'язки перед господарством, сумлінно працювати, додержуватися трудової, виробничої, технологічної, санітарної дисципліни і правил техніки безпеки. Відповідно до ч. 2 ст. 166 ЦК України у разі невиконання чи неналежного виконання обов'язків, покладених на нього, а також в інших випадках, встановлених статутом кооперативу й законом, член виробничого кооперативу може бути відрахований із кооперативу за рішенням загальних зборів.
Відповідно до Закону України “Про фермерське господарство” члени цього господарства самостійно визначають і регламентують свої трудові відносини, розробляючи правила внутрішнього трудового розпорядку свого господарства, в яких можуть визначати також заходи дисциплінарної відповідальності для порушників. При цьому за основу, як правило, беруться положення про дисциплінарну відповідальність, що діють у сільськогосподарських кооперативах або державних сільськогосподарських підприємствах.
Матеріальна відповідальність працівників аграрних підприємств. На працівників аграрних підприємств поширюються норми КЗпП України про матеріальну відповідальність працівників за шкоду, заподіяну ними підприємству, установі, організації під час виконання ними трудових обов'язків.
Відповідно до ст. 130 КЗпП матеріальна відповідальність за шкоду, заподіяну працівником підприємству, установі, організації під час виконання трудових обов'язків, покладається на працівника тільки за умови заподіяння прямої дійсної шкоди, якщо шкода заподіяна з його вини. Матеріальна відповідальність, як правило, обмежена певною частиною заробітку працівника.
На працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яку можна віднести до категорії нормального виробничо-господарського ризику, а також за неодержані підприємством доходи. При цьому адміністрація підприємства зобов'язується створити працівникам умови, необхідні для нормальної роботи і забезпечення повного збереження довіреного їм майна (ст. 131 КЗпП).
Працівник, який заподіяв шкоду підприємству, установі, організації, може добровільно відшкодувати її цілком або частково. За згодою власника або уповноваженого ним органу він має право передати для відшкодування збитків рівноцінне майно або поправити пошкоджене.
У випадках, передбачених законом, застосовується також повна матеріальна відповідальність. Відповідно до ст. 134 КЗпП працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їхньої вини підприємству, у випадках, коли:
- між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до ст. 135-1 КЗпП укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому на зберігання або для інших цілей;
- майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами;
- шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку;
- шкоду завдано працівником, який був у нетверезому стані;
- шкоду завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуванням матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі під час їх виготовлення, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих працівникові підприємством, установою, організацією в користування;
- відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації під час виконання трудових обов'язків;
- шкоди завдано не під час виконання трудових обов'язків;
- службова особа винна у незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу;
- керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством.
Питання повної матеріальної відповідальності працівників сільського господарства регулюються також Постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р. № 116, якою затверджено Порядок визначення розміру збитків від розкрадання, недостачі, знищення (псування) матеріальних цінностей.
Майнова відповідальність за порушення аграрного законодавства. Майнова відповідальність за аграрні правопорушення регулюється нормами цивільного, земельного й аграрного законодавства.
Майнова відповідальність полягає в обов"язку суб'єкта, винного в заподіянні шкоди особі аграрного товаровиробника або його Майну, відшкодувати в повному обсязі заподіяні збитки.
Загальні положення про відшкодування збитків передбачено ст- 1166 ЦК, якою, зокрема, встановлено, що майнова шкода, зав-Дана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
У цивільному праві відповідальність поділяється на договірну і позадоговірну.
Позадоговірна відповідальність настає за вчинення протиправних дій однією особою щодо іншої за відсутності між ними договору або незалежно від наявності між ними договірних відносин. Вона настає за порушення обов'язку, встановленого законом або підза-конним актом, і найчастіше виражається у формі відшкодування збитків.
Договірна відповідальність настає за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань. Відповідно до ст. 610 ЦК, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Специфічною для сільського господарства є майнова відповідальність за порушення земельного законодавства. Частиною 2 ст. 152 ЗК передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Згідно з п. “ґ” ч. З ст. 152 ЗК захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, відшкодуванням заподіяних збитків. Статтею 156 ЗК передбачено право на відшкодування збитків, заподіяних правомірними діями, зокрема внаслідок: вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель і чагарників для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом; тимчасового зайняття сільськогосподарських угідь, лісових земель і чагарників для інших видів використання; встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок.
Особливим видом відшкодування збитків у сфері аграрного господарювання є відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництв.
Адміністративна відповідальність за порушення аграрного законодавства. Адміністративна відповідальність настає за порушення норм адміністративного права, що охороняються адміністративними санкціями.
Глава 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення України (далі — КпАП) передбачає адміністративну відповідальність за правопорушення у сільському господарстві, порушення ветеринарно-санітарних правил. До таких видів порушень у цій сфері діяльності належать: потрава посівів, псування або знищення зібраного врожаю сільськогосподарських культур, пошкодження насаджень сільськогосподарських підприємств, порушення правил боротьби з карантинними шкідниками, хворобами рослин і бур'янами, незаконні посіви і вирощування снотворного маку та коноплі, порушення правил щодо карантину тварин та інших санітарно-ветеринарних вимог, грубе порушення механізаторами правил технічної експлуатації тракторів, комбайнів, інших самохідних сільськогосподарських машин, правил техніки безпеки під час їх експлуатації.
Глава 7 КпАП передбачає адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері охорони природи, використання природних ресурсів, охорони пам'ятників історії і культури. До таких видів порушень у цій сфері діяльності, зокрема, належать: псування сільськогосподарських та інших земель, забруднення їх хімічними та радіоактивними матеріалами, неочищеними стічними водами, виробничими та іншими відходами, а також відсутність заходів щодо боротьби з бур'янами, використання земель не за цільовим призначенням, невиконання природоохоронного режиму використання земель, розміщення, проектування, будівництво, введення в експлуатацію об'єктів, що негативно впливають на стан земель, неправильна експлуатація, знищення або пошкодження протиерозійних гідротехнічних споруд, захисних лісонасаджень, несвоєчасне повернення тимчасово зайнятих земель або невиконання обов'язків щодо приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням, або невиконання умов зняття, збереження й нанесення родючого шару ґрунту.
Державний контроль за використанням і охороною земель здійснюють головні державні інспектори і державні інспектори з використання та охорони земель України, областей, районів, які діють на підставі Тимчасового положення про порядок здійснення органами Держкомзему державного контролю за використанням та охороною земель, затвердженого наказом Державного комітету України з земельних ресурсів від 25 липня 1993 р. № 65. Головні державні інспектори і державні інспектори у межах своєї компетенції мають право складати протоколи та розглядати справи про адміністративні правопорушення земельного законодавства, пов'язані з порушенням правил використання земель, приховуванням або перекрученням даних земельного кадастру, самовільним відхиленням від проектів внутрішньогосподарського землеустрою, знищенням межових знаків, а також складати протоколи про адміністративні правопорушення земельного законодавства, що пов'язані зі псуванням і забрудненням сільськогосподарських та інших земель, самовільним зайняттям земельної ділянки, несвоєчасним поверненням тимчасово займаних земель або неприведенням їх у стан, придатний для використання за призначенням, та подавати ці протоколи адміністративним комісіям органів виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування.

Запитання для самоконтролю

1. Які види відповідальності передбачено аграрним законодавством?
2. За яких умов настає відповідальність?
3. Що таке правопорушення?
4. У чому специфіка дисциплінарної відповідальності працівників аграрних підприємств?
5. Які види дисциплінарних стягнень передбачено законодавством?
6. За яких підстав настає матеріальна відповідальність працівників аграрних підприємств?
7. Які види дисциплінарних стягнень передбачено законодавством?
8. Які функції виконує господарсько-правова відповідальність?
9. Які види адміністративно-господарських санкцій можуть бути застосовані до суб'єкта, який порушив правила здійснення господарської діяльності?
10. Яка відповідальність настає за збитки, що сталися внаслідок загибелі або крадіжки худоби і птиці?
Подпись пользователя
Администратор
Уровень 999
Сообщений: 2093
Дата: Среда, 01.02.2012, 02:36:52 | Сообщение # 13
Offline
Тема 9. Правові засади використання земель в аграрному виробництві


Поняття і склад земель сільськогосподарського призначення
Особливості правового режиму земель сільськогосподарського при значення.
Права і обов'язки власників і користувачів земель в аграрному виробництві.

Поняття і склад земель сільськогосподарського призначення. Земля становить територіальний і матеріальний базис аграрно-промислового комплексу і відіграє надзвичайно важливу роль у сільськогосподарському виробництві. Зміст і структура сільськогосподарського виробництва визначає першорядну роль земель сільськогосподарського призначення серед існуючих в Україні категорій земель.
Відповідно до ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення є землі, надані для виробництва сільськогоссіодарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничії інфрад структури або призначені для таких цілей.
Стаття 23 ЗК України встановлює пріоритетність земель сільськогосподарського призначення. Пріоритетність цих земель визначається тим, що вони є основним засобом виробництва продуктів харчування, кормів для тварин і сировини для різних галузей промисловості.
До земель сільськогосподарського призначення належать сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги), які відповідно до природних властивостей, розташування і господарських потреб використовують для посівів сільськогосподарських культур і є засобом виробництва в рослинництві; несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім віднесених до земель лісового фонду, землі під господарськими будівлями та дворами, землі тимчасової консервації тощо). Особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення. Поняття “правовий режим” означає особливий правовий порядок, встановлений для певних сфер суспільних відносин. Загальними ознаками правового режиму є наявність встановлених законодавством певних обмежень, заборон або пільг.
Під правовим режимом земель сільськогосподарського призначення розуміють встановлені законодавством порядок їх викориї тання, охорони, обліку, моніторингу, санкції за порушення земельного законодавста.
Поділ земель сільськогосподарського призначення на різні категорії (сільськогосподарські і несільськогосподарські угіддя) підстави для виокремлення загального, особливого і спеціального правових режимів земель сільськогосподарського призначення.
Об'єктом загального правового режиму є вся площа земель, придатних для потреб сільського господарства. Основне цільове при значення цих земель — бути засобом виробництва продуктів харчування і кормів для тварин, а також сировини для промисловості. Для будівництва промислових підприємств, об'єктів житлово-комунального господарства, залізничних і автомобільних шляхів, ліній електропередач та зв'язку, магістральних трубопроводів, а також для інших потреб, не пов'язаних із веденням сільськогосподарського виробництва, згідно зі ст. 23 ЗК України, надаються переважно несільськогосподарські угіддя або сільськогосподарські угіддя гіршої якості.
Особливий правовий режим установлюється законодавством для сільськогосподарських угідь із кадастровою оцінкою вище сере дньорайонного рівня. До сільськогосподарських угідь у такому правовому значенні належать рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища й перелоги (ст. 22 ЗК). Правовий режим цих земель полягає в пріоритетному використанні їх для сільськогосподарських цілей.
Спеціальний правовий режим встановлюється для особливо цінних сільськогосподарських угідь. До таких земель, згідно зі ст. 150 ЗК України, належать землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів, землі природно-заповідного фонду, землі історико-культурного призначення та інші. Вилучення (викуп) особливо цінних земель для несільськогосподарських потреб допускається тільки у виняткових випадках, а саме: під час будівництва об'єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередач та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об'єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов'язаних з їх експлуатацією. Причому таке вилучення (викуп) здійснюється за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, які, в свою чергу, повинні попередньо погодити його з Верховною Радою України.
Принцип пріоритетності земель сільськогосподарського призначення визначає спрямованість правового регулювання їх використання на забезпечення родючості ґрунтів і збереження цілісності сільськогосподарських угідь.
Збереження і підвищення родючості ґрунтів забезпечується застосуванням системи заходів щодо меліорації земель (захист земель від водної і вітрової ерозій, селів, підтоплення, заболочування тощо), рекультивації порушених земель, відновлення їх родючості, своєчасного залучення до господарського обігу (ст. 166 ЗК України).
Збереження цілісності сільськогосподарських угідь забезпечується послідовною реалізацією принципу пріоритетності земель сільськогосподарського призначення, згідно з яким землі, придатні для потреб сільського господарства, повинні надаватися насамперед для сільськогосподарського використання (ст. 23 ЗК).
Права й обов'язки власників і користувачів земель в аграрному виробництві. Згідно зі ст. 22 ЗК України, землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються в користування:
а) громадянам — для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва;
б) сільськогосподарським підприємствам — для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;
в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам — для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства;
г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об'єднанням громадян — для ведення підсобного сільського господарства.
Відповідно до ст. 33 ЗК України громадяни України можуть мати на праві власності й орендувати земельні ділянки для провадження особистого селянського господарства. Надання земельної ділянки громадянам для ведення особистого селянського господарства здійснюється з урахуванням вимог Закону України від 20 квітня 2000 р. “Про планування і забудову територій”. За цим Законом питання організації території присадибних ділянок вирішуються з урахуванням вимог генерального плану населеного пункту, докладного плану території та плану її забудови у взаємодії з проблемами соціальної перебудови села: спеціалізації й територіальної організації сільськогосподарського виробництва, формування інженерно-технічної інфраструктури, охорони навколишнього середовища.
Громадяни України мають право одержувати сільськогосподарські землі у власність як для задоволення власних потреб, так і для здійснення товарного виробництва сільськогосподарської продукції.
Громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські сіножаті і пасовища (ст. 34 ЗК України).
Громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва. Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть мати земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва на умовах оренди.
Земельні ділянки, призначені для садівництва, можуть використовуватися для закладання багаторічних плодових насаджень, вирощування сільськогосподарських культур, а також для зведення необхідних будинків, господарських споруд тощо.
Землі загального користування садівницького товариства є його власністю. До земель загального користування садівницького товариства належать земельні ділянки, зайняті захисними смугами, дорогами, проїздами, будівлями і спорудами та іншими об'єктами загального користування. Приватизація земельної ділянки громадянином — членом садівницького товариства здійснюється без згоди на те інших членів цього товариства (ст. 35 ЗК України).
Громадянам або їх об'єднанням із земель державної або комунальної власності можуть надаватися в оренду земельні ділянки для городництва. На земельних ділянках, наданих для городництва, закладання багаторічних плодових насаджень, а також спорудження капітальних будівель і споруд не допускаються (ст. 36 ЗК України).
Найбільш: представницьку групу землекористувачів — сільськогосподарських товаровиробників складають сільськогосподарські кооперативи, господарські товариства, приватні (приватно-орендні) підприємства, фермерські господарства, державні сільськогосподарські підприємства. Сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, крім державних і комунальних, землі сільськогосподарського призначення можуть належати на праві власності. Право власності на землю цих підприємств може набуватися шляхом внесення до статутного фонду земельних ділянок засновників та придбання земельних ділянок за договорами купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами. Реалізація права власності на землю зазначеними сільськогосподарськими підприємствами здійснюється відповідно до закону (ст. 28 ЗК України).
Землі фермерського господарства можуть складатися: із земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам — членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.
Громадяни — члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю) (ст. 31 ЗК України).
Громадянам України — членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.
Суб'єкти аграрних відносин користуються сукупністю земельних прав і обов'язків, закріплених нормами ЗК України.
Згідно зі ст. 90 ЗК України власники земельних ділянок мають право: продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину; самостійно господарювати на землі; власності на посіви, насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію; використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоши-рені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; споруджувати житлові будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.
Відповідно до Перехідних положень ЗК України, реалізацію окремих правомочностеи власників земельних ділянок тимчасово обмежено. Зокрема, на період до 1 січня 2015 року громадяни і юридичні особи можуть набувати право власності на землі сільськогосподарського призначення загальною площею до 100 га. Ця площа може бути збільшена у разі успадкування земельних ділянок за законом. До 1 січня 2007 року забороняється внесення права на земельну частку (пай) до статутних фондів господарських товариств. Громадяни та юридичні особи, які мають у власності земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства та іншого товарного сільськогосподарського виробництва, а також громадяни України — власники земельних часток (паїв) не вправі до 1 січня 2007 року продавати або іншим способом відчужувати шДОжні їм земельні ділянки та земельні частки (паї), крім передачі їх у спадщину та за умови вилучення земель для суспільних потреб.
Земельний Кодекс України встановлює такі основні обов'язки власників земельних ділянок: забезпечувати використання земельних ділянок за їх цільовим призначенням; дотримуватися вимог законодавства про охорону довкілля; своєчасно сплачувати земельний податок; не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок і землекористувачів; підвищувати родючість ґрунтів і зберігати інціі їх корисні властивості; своєчасно подавати відповідним органам виконавчої влади й органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів У порядку, встановленому законом; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних із встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем (ст. 91).

Запитання для самоконтролю

1. Яке місце в структурі земельного фонду займають землі сільськогосподарського призначення?
2. У чому специфіка земель сільськогосподарського призначення?
3. На які види поділяються землі сільськогосподарського призначення?
4. Які специфічні "ознаки земельних ділянок сільськогосподарського призначення Ви знаєте?
5. У яких документах зазначається мета використання земельної ділянки?
6. У яких розмірах громадянам України безкоштовно надаються земельні ділянки у власність?
7. Які землі є об'єктом загального правового режиму?
8. На які землі поширюється особливий і спеціальний правовий режим?
9. Які основні права сільськогосподарських землекористувачів Ви знаєте?
10. Які обов'язки громадян-власників та інших осіб щодо використання сільськогосподарських угідь передбачено земельним законодавством?[b]
Подпись пользователя
Администратор
Уровень 999
Сообщений: 2093
Дата: Среда, 01.02.2012, 02:37:34 | Сообщение # 14
Offline
Тема 10. Правове регулювання використання природних ресурсів у сільському господарстві


Правові основи використання природних ресурсів у сільському господарстві.
Правове регулювання водокористування в сільському господарстві.
Правове регулювання використання надр у сільському господарстві.
Правове регулювання використання тваринного світу в сільському господарстві.
Правове регулювання використання рослинного світу в сільському господарстві.
Правове регулювання лісокористування в сільському господарстві.

Правові основи використання природних ресурсів у сільському господарстві. Господарський кодекс України встановлює загальні правові основи використання природних ресурсів у сфері господарювання.
Згідно зі ст. 149 ГК України суб'єкти господарювання використовують у господарській діяльності природні ресурси в порядку спеціального або загального природокористування відповідно до цього Кодексу та інших законів.
Порядок надання в користування природних ресурсів громадянам і юридичним особам для здійснення господарської діяльності встановлюється земельним, водним, лісовим та іншими спеціальними законодавствами.
Загальне використання природних ресурсів, згідно з ч. 2 ст. 38 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” , полягає в безперешкодному використанні природних ресурсів громадянами для задоволення своїх життєвих потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних та ін.) і має певні правові ознаки. Воно здійснюється: а) безоплатно; б)без отримання будь-яких дозволів; в) без закріплення окремих природних об'єктів за певними суб'єктами (без права володіння).
Спеціальне використання природних ресурсів, згідно з ч. З ст. 38 цього Закону — це такий вид використання природних ресурсів, який характеризується тим, що: а) природні об'єкти цілком або частково закріплюються за певними суб'єктами на різних правових підставах (здійснюється право володіння ними); б) на його здійснення необхідно отримати спеціальний дозвіл; в) воно є платним.
Суб'єкт господарювання, здійснюючи господарську діяльність, має право: експлуатувати корисні властивості наданих йому природних ресурсів; використовувати для господарських потреб в установленому законодавством порядку корисні копалини місцевого значення, водні об'єкти, лісові ресурси, що розміщені на наданій йому земельній ділянці; одержувати доходи від результатів господарської діяльності, пов'язаної з використанням природних ресурсів; одержувати пільгові коротко- та довгострокові кредити для реалізації заходів щодо ефективного використання, відтворення та охорони природних ресурсів, а також користуватися податковими пільгами під час здійснення зазначених заходів тощо.
Суб'єкт господарювання, здійснюючи господарську діяльність, зобов'язаний: використовувати природні ресурси відповідно до цільового призначення, визначеного за їх надання (придбання) для використання у господарській діяльності; ефективно і економно використовувати природні ресурси на основі застосування новітніх технологій у виробничій діяльності; здійснювати заходи щодо своєчасного відтворення і запобігання псуванню, забрудненню, засміченню та виснаженню природних ресурсів, не допускати зниження їх якості у процесі господарювання; своєчасно вносити відповідну плату за використання природних ресурсів тощо.
Правове регулювання водокористування в сільському господарстві. Води використовуються в аграрному виробництві для поливу полів та городів, рибництва, водопою, меліорації тощо.
Порядок використання водних ресурсів регулює Водний кодекс України (далі — ВК). У ВК виділяються загальне і спеціальне водокористування. За умов загального використання водних ресурсів забір води здійснюється без спеціальних технічних пристроїв, а забруднювальні речовини у водні об'єкти не скидаються (любительське і спортивне рибальство, водопій сільськогосподарських тварин тощо). До спеціального використання водних ресурсів належать забір води із застосуванням спеціальних технічних пристроїв і скидання забруднювальних речовин у водні об'єкти. На такі види використання водних ресурсів потрібно оформити відповідний дозвіл.
Спеціальне використання водних ресурсів на праві водокористування може бути короткостроковим (до 3 років) або довгостроковим (від 3 до 25 років). Згідно зі ст. 49 ВК дозвіл на спеціальне використання природних ресурсів на праві водокористування видають державні органи охорони навколишнього природного середовища або місцеві ради за погодженням з державними органами охорони навколишнього природного середовища — в разі використання водних об'єктів місцевого значення. Порядок погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 р. № 321.
Спеціальні водокористувачі сплачують державний збір за спеціальне використання водних ресурсів. Згідно з Порядком справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 16 серпня 1999 р. № 1494, збір за спеціальне використання водних ресурсів зобов'язані сплачувати лише юридичні особи та фізичні особи, які є суб'єктами підприємництва. Селяни, котрі не є суб'єктами підприємництва, звільнені від сплати цього збору.
Водним кодексом України передбачені права і обов'язки водокористувачів. Водокористувачі мають право на загальне і спеціальне використання водних ресурсів, вимагати від власника водного об'єкта або водопровідної системи підтримання належної якості води, споруджувати гідротехнічні та інші водогосподарські об'єкти, робити їх реконструкцію та ремонт, передавати воду іншим водокористувачам. Водокористувачі зобов'язані бути ощадливими щодо водних ресурсів, дбати про їх відтворення і поліпшення якості води, користуватися водою відповідно до цілей та умов її надання, дотримуватися встановлених екологічних нормативів водокористування, застосовувати ефективні сучасні технічні засоби й технології для утримання своєї території в належному стані, а також вживати заходів щодо запобігання забрудненню водних об'єктів стічними (дощовими) водами, не допускати порушення прав інших водокористувачів, а також заподіяння шкоди господарським об'єктам і довкіллю, здійснювати спеціальне використання водних ресурсів лише за наявності дозволу, безперешкодно допускати на водні об'єкти, що перебувають в їхній власності, державних екологічних інспекторів, а також громадських інспекторів з охорони довкілля, своєчасно інформувати місцеві ради, державні екологічні та санітарні органи про виникнення аварійних забруднень, вживати невідкладних заходів щодо ліквідації наслідків аварій, які можуть спричинити погіршення якості води.
Правове регулювання використання надр у сільському господарстві. Для ведення сільськогосподарської діяльності використовують корисні копалини місцевого значення і прісні підземні води. В надрах зберігають харчову продукцію, вирощують гриби, квіти, овочі тощо.
Використання надр у веденні сільськогосподарської діяльності регулюється Кодексом України про надра та іншими актами законодавства про надра. Згідно зі ст. 1 Кодексу України про надра, надра — це та частина земної кори, що розташована під поверхнею суші та дном водоймищ і простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння.
У сільському господарстві здебільшого використовуються корисні копалини місцевого значення. До них належать, зокрема, сировина для хімічних меліорантів ґрунтів (вапняк, гіпс, сапропель), крейда, граніт, пісковик, галька, гравій, пісок, ракуша, глина легкоплавка, суглинок, супісок тощо.
Згідно зі ст. 23 Кодексу України про надра власникам земельних ділянок і землекористувачам надається право без отримання спеціальних дозволів (ліцензій) та без гірничих відводів видобувати для сільськогосподарських потреб корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до 2 м і прісні підземні води — до 20 м та використовувати надра для господарських і побутових потреб.
Спеціальне використання надр на праві надрокористування передбачає отримання спеціального дозволу — акта гірничого відводу. Згідно зі ст. 17 Кодексу України про надра, гірничим відводом є частина надр, надана користувачам для промислової розробки родовищ корисних копалин та з метою, не пов'язаною з видобуванням корисних копалин. Користування надрами за межами гірничого відводу забороняється. Гірничі відводи надаються згідно з Положенням про порядок надання гірничих відводів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 р. № 59. Спеціальне використання надр на праві надрокористування може бути постійним або тимчасовим. Тимчасове може бути короткостроковим (до 5 років) і довгостроковим (від 5 до 20 років).
Спеціальне використання надр здійснюється на платній основі. Базові нормативи плати за користування надрами для видобування корисних копалин і Порядок справляння плати за користування надрами для видобування корисних копалин затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 12 вересня 1997 р. № 1014. Збір за вирощування сільськогосподарської продукції під землею заліснюється згідно з Порядком справляння плати за користування надрами в цілях, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2000 р. № 1682.
Правове регулювання використання тваринного світу в сільському господарстві. В сільському господарстві використовуються як свійські, так і дикі тварини. Використання диких тварин у сільськогосподарській діяльності регулюють закони України “Про тваринний світ”, “Про мисливське господарство та полювання” та “Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них”.
Відповідно до сг. З Закону України “Про тваринний світ” об'єктами тваринного світу є дикі тварини (хордові й безхребетні) в усьому їх видовому та популяційному розмаїтті та на всіх стадіях розвитку (ембріони, яйця, лялечки тощо), частини диких тварин (роги, шкіра, ратиці, копита тощо), продукти їхньої життєдіяльності (мед, віск тощо). До диких належать також види тварин, що виникли шляхом природного добору і здатні самостійно жити в умовах екосистеми. Сюди не належать тварини, породи яких виведені людиною селекційно, а також ті, що стали свійськими і втратили здатність проживати в екосистемі самостійно.
У Законі України “Про тваринний світ” виокремлюються загальне та спеціальне використання тваринного світу. Загальне використання об'єктів тваринного світу здійснюється без вилучення їх із природного середовища (за винятком любительського і спортивного рибальства у водних об'єктах загального користування в межах установлених законодавством обсягів безоплатного вилову), а також без знищення тварин, руйнування їхнього житла та інших споруд (нір, хаток, гнізд, лігв, мурашників тощо), без порушення середовища існування тварин і погіршення умов їх розмноження.
До спеціального використання об'єктів тваринного світу належать усі види використання (за винятком любительського і спортивного рибальства у водоймах загального користування), що здійснюються з їх вилученням (добуванням, збиранням) із природного середовища.
Згідно зі ст. 7 Закону України “Про тваринний світ” об'єкти тваринного світу можуть перебувати в приватній власності суб'єктів аграрного права. Право приватної власності на об'єкти тваринного світу може бути обмежено в інтересах охорони цих тварин органами Міністерства охорони навколишнього природного середовища України. У разі жорстокого поводження з тваринами право приватної власності на них монсе бути припинено.
На спеціальне використання об'єктів тваринного світу потрібно отримати дозвіл і внести збір. Дозволи видаються згідно з Положенням про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів та Положенням про встановлення лімітів використання ресурсів загальнодержавного значення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1992 р. № 459, Правилами видачі дозволів на спеціальне використання диких тварин та інших об'єктів тваринного світу, віднесених до природних ресурсів загальнодержавного значення, затвердженими наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 26 травня 1999 р. № 115 та іншими документами.
Збір за спеціальне використання об'єктів тваринного світу справляється згідно з Тимчасовим порядком справляння плати за спеціальне використання диких тварин, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25 січня 1996 р. № 123, а також згідно з Порядком справляння плати за спеціальне використання рибних та інших водних живих ресурсів, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р. № 449.
Правове регулювання використання рослинного світу в сільському господарстві. Згідно зі ст. З Закону України “Про рослинний світ” рослинний світ являє собою сукупність усіх видів рослин, а також грибів та утворених ними угруповань на певній території, тобто вони мають бути частиною екосистеми, а не вилучені із природного середовища.
Дикорослі рослини використовуються в сільському господарстві для випасання худоби, сінокосіння, збирання дикорослих рослин тощо.
У Законі України “Про рослинний світ” розмежовуються загальне і спеціальне використання рослин. Суб'єкти аграрного права можуть у порядку загального використання об'єктів рослинного світу збирати лікарську й технічну сировину, квіти, ягоди, плоди, гриби та інші харчові продукти, застосовувати об'єкти рослинного світу для потреб бджільництва. Вони мають право продавати зібрані в порядку загального використання рослини, за винятком лікарської і технічної сировини. Забороняється в порядку загального використання збирати наркотиковмісні рослини та їх частини.
Відмінною ознакою спеціального використання рослинного світу є збирання рослинних ресурсів (лікарських рослин, заготівля живиці, кори, лубу, деревної зелені, деревних соків, квітів, ягід, інших плодів, сіна тощо) для підприємницької діяльності. Дозвіл на спеціальне використання рослинного світу видається згідно з Положенням про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1992 р. № 459.
За спеціальне використання природних рослинних ресурсів справляється збір, який здійснюється лише за спеціальне використання лісових рослинних ресурсів відповідно до Порядку справляння збору за спеціального використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 6 липня 1998 р. № 1012.
Правове регулювання лісокористування у сільському господарстві. У сільському господарстві широко використовуються лісові ресурси. Згідно зі ст. З Лісового кодексу України ліс — це сукупність землі, рослинності, в якій домінують дерева та чагарники, тварин, мікроорганізмів та інших природних компонентів, що в своєму розвитку біологічно взаємопов'язані, впливають одне на одного і на довкілля.
У Лісовому кодексі розмежовуються загальне і спеціальне використання лісових ресурсів. За умов загального використання лісових ресурсів, суб'єкти аграрного права мають право вільно перебувати в лісах, безкоштовно збирати для власного споживання дикорослі трав'яні рослини, квіти, ягоди, горіхи, інші плоди, гриби.
Спеціальне використання лісових ресурсів передбачає необхідність отримання земельної ділянки лісового фонду в користування чи у власність. На праві спеціального використання лісових ресурсів дозволяється заготовляти деревину під час рубок головного лісокористування, заготовляти живицю, другорядні лісові матеріали (пень, луб, кора, деревна зелень тощо). У разі набуття земельної ділянки лісового фонду на праві постійного чи тимчасового землекористування потрібно отримати дозвіл на спеціальне використання лісових ресурсів: лісорубний квиток (ордер) або лісовий квиток. Спеціальне використання лісових ресурсів для сільськогосподарської діяльності, крім розміщення пасік, здійснюється на платній основі згідно з Порядком справляння збору за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 6 липня 1998 р. № 1012.

Запитання для самоконтролю

1. Що таке загальне використання природних ресурсів?
2. Що розуміється під спеціальним використанням природних ресурсів?
3. В яких цілях водні об'єкти використовують у сільському господарстві?
4. У чому специфіка загального використання водних ресурсів?
5. У якому порядку набувається право на спеціальне використання водних ресурсів?
6. Що таке надра?
7. У чому полягає особливість правового режиму використання надр у сільському господарстві?
8. Хто є об'єктами тваринного світу?
9. Які законодавчі акти регулюють використання рослинного світу в сільському господарстві?
10. У чому полягає загальне і спеціальне використання лісових ресурсів у сільському господарстві?
Подпись пользователя
Администратор
Уровень 999
Сообщений: 2093
Дата: Среда, 01.02.2012, 02:38:28 | Сообщение # 15
Offline
Завдання та методичні вказівки до модульної контрольної роботи № 1


1. Аграрне право як галузь права
Завдання:
а) дайте визначення поняття аграрного права;
б) визначте місце, яке займає аграрне право в системі права України; дайте відповідне обґрунтування;
в) назвіть основні методи аграрного права.

2. Джерела аграрного права
Завдання:
а) назвіть основні правові форми актів аграрного законодавства;
б) перелічіть характерні ознаки аграрного законодавства;
в) наведіть класифікацію актів аграрного законодавства.

3. Аграрні правовідносини
Завдання:
а) дайте визначення поняття аграрних правовідносин;
б) розкрийте структуру аграрних правовідносин;
в) назвіть характерні ознаки аграрних правовідносин.

4. Суб'єкти аграрного права
Завдання:
а) сформулюйте поняття і основні ознаки суб'єктів аграрного права;
б) назвіть подібні та відмінні ознаки суб'єктів аграрного права і суб'єктів підприємницького права;
в) складіть схему видів суб'єктів аграрного права.

5. Державне регулювання сільського господарства
Завдання:
а) визначте правові засади державної регулятивної діяльності в сільському господарстві;
б) назвіть форми і методи регулятивної діяльності державних органів у сільському господарстві;
в) схарактеризуйте систему та повноваження державних органів, які здійснюють регулювання сільського господарства.

6. Правове регулювання виробничо-господарської та фінансової діяльності сільськогосподарських підприємств
Завдання:
а) визначте поняття й основні ознаки виробничо-господарської діяльності сільськогосподарських підприємств;
б) назвіть основні нормативно-правові акти, які регулюють виробничо-господарську діяльність сільськогосподарських підприємств;
в) схарактеризуйте фінансову діяльність сільськогосподарських підприємств.

7. Правове забезпечення соціального розвитку села
Завдання:
а) назвіть основні напрями державної політики у сфері соціального розвитку села;
б) схарактеризуйте правовий режим об'єктів соціальної сфери села;
в) назвіть основні нормативно-правові акти, які забезпечують розвиток житлово-комунального та дорожного господарства на селі.

8. Відповідальність за порушення аграрного законодавства
Завдання:
а) перелічіть види відповідальності, передбачені аграрним законодавством;
б) схарактеризуйте функції господарсько-правової відповідальності;
в) назвіть підстави настання відповідальності за аграрним правом.

9. Правовий режим земель сільськогосподарського призначення
Завдання:
а) визначте поняття земель сільськогосподарського призначення;
б) перелічіть специфічні ознаки земельних ділянок сільськогосподарського призначення;
в) назвіть основні права і обов'язки сільськогосподарських землекористувачів.

10. Правове регулювання використання природних ресурсів у сільському господарстві
Завдання:
а) визначте поняття загального використання природних ресурсів;
б) дайте характеристику спеціального використання природних ресурсів;
в) назвіть основні нормативно-правові акти, які регулюють використання природних ресурсів у сільському господарстві.

Виконання контрольної роботи — важливий вид самостійної роботи студента над курсом. Вона спрямована на те, щоб сприяти поглибленому вивченню дисципліни, зокрема навчити студентів логічно-послідовному викладенню того чи іншого питання теми через з'ясування змісту юридичних понять (категорій) і законів, механізму їх використання, виробити в них уміння формулювати окремі положення й аргументувати свої висновки.
Виконуючи контрольну роботу, студенти повинні виходити з певних вимог, що встановлені до її написання, а саме:
1) зосередити зусилля на розкритті змісту теми, а для цього слід чітко з'ясувати зміст відповідних юридичних понять, нормативних актів; особливу увагу приділити з'ясуванню механізму використання останніх;
2) викласти зміст роботи послідовно, логічно, відповідно до завдання;
3) обсяг контрольної роботи має становити 20-25 стор.
Модульні контрольні роботи виконуються відповідно до завдання за варіантом, номер якого є останньою цифрою номера залікової книжки студента. Титульний аркуш модульної контрольної роботи містить ту ж саму інформацію, що й звіт про самостійну роботу.
Визначившись щодо теми, студент мусить ознайомитись із відповідною темою посібника, а також нормативно-правовими актами і літературою, що наводяться в кінці посібника. Глибоке вивчення відібраної літератури дасть йому змогу повно розкрити питання, що містяться у завданні. Виконана і належно оформлена модульна контрольна робота надсилається викладачеві електронною поштою.
Студент може складати залік лише в разі позитивної оцінки за контрольну роботу.
Подпись пользователя
Администратор
Уровень 999
Сообщений: 2093
Дата: Среда, 01.02.2012, 02:38:58 | Сообщение # 16
Offline
Тестове завдання №1


1. Аграрне право України є правонаступником:
а) цивільного права;
б) сільськогосподарського права;
в) колгоспного права;
г) господарського права.

2. Предметом аграрного права є:
а) правовідносини з приводу сплати податків;
б) правовідносини у сфері сільськогосподарської діяльності;
в) правовідносини з організації аграрного бізнесу;
г) правовідносини з регулювання аграрного підприємництва.

3. Основним методом аграрного права із перелічених є:
а) імперативний;
б) рекомендацій;
в) заохочування;
г) автономних рішень.

4. Основним джерелом аграрного права є:
а) нормативний договір;
б) правовий звичай;
в) нормативно-правовий акт;
г) юридичний прецедент.

5. До локальних норм аграрного права не належить:
а) рішення місцевої ради;
б) розпорядження голови місцевої державної адміністрації;
в) договір про створення аграрного підприємства;
г) наказ директора агрофірми про звільнення працівника.

6. Найважливішим об'єктом аграрних відносин є:
а) тварини;
б) майнові паї;
в) земля.

7. До основних ознак суб'єкта аграрного господарювання відносять:
а) наявність прав інтелектуальної власності;
б) найменування;
в) наявність відокремленого майна;
г) податкові зобов'язання.

8. Юридична особа вважається створеною:
а) з моменту укладення засновниками установчого договору;
б) з дня державної реєстрації юридичної особи;
в) з моменту започаткування підприємницької діяльності;
г) з дня одержання ліцензії на здійснення підприємницької діяльності.

9. Цивільна правоздатність юридичної особи припиняється:
а) з дня винесення господарським судом рішення про банкрутство юридичної особи;
б) з дня скасування державної реєстрації;
в) з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про припинення діяльності юридичної особи;
г) з дня анулювання ліцензії на здійснення підприємницької діяльності.

10. Вимогами кредиторів юридичної особи, що задовольняються в першу чергу, є:
а) вимоги щодо податків;
б) вимоги кредиторів, забезпечені заставою;
в) вимоги працівників, пов'язані з трудовими відносинами;
г) вимоги автора про плату за використання результату його інтелектуальної діяльності.

11. Господарський порядок в агропромисловому комплексі України формується на основі:
а) переважання державного регулювання економічних процесів;
б) переважання ринкового саморегулювання економічних відносин;
в) застосування адміністративних методів управління економічними процесами;
г) поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин та державного регулювання макроекономічних процесів.

12. Державне регулювання підприємництва спрямовано на:
а) розширення сфери адміністративно-правового регулювання економіки;
б) посилення впливу держави на підприємницьку діяльність;
в) коригування економічної діяльності суб'єктів підприємництва;
г) звуження сфери адміністративно-правового регулювання економіки.

13. Органом, що координує діяльність органів виконавчої влади з підготовки проектів регуляторних актів, є:
а) Кабінет Міністрів України;
б) Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва;
в) Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України;
г) Міністерство юстиції України.

14. Термін, що встановлений для одержання суб'єктом підприємництва інформації про результати перевірки його діяльності органами державного контролю, визначається строком:
а) не пізніше як через двадцять днів після її закінчення;
б) не пізніше як через тридцять днів після її закінчення;
в) не пізніше як через десять днів після її закінчення;
г) не пізніше як через п'ятнадцять днів після її закінчення.

15. Планова виїзна перевірка може проводитися:
а) не частіше одного разу у квартал;
б) не частіше двох разів на рік;
в) не частіше одного разу на календарний рік;
г) не частіше одного разу на півріччя.

16. Особливість аграрної господарської діяльності полягає у:
а) галузевій спеціалізації;
б) використанні землі;
в) використанні природних ресурсів;
г) промисловій переробці сировини.

17. Концепція національної програми відродження села на 1995-2005 рр. схвалена:
а) Указом Президента України від 4 січня 1994 р.;
б) Постановою Верховної Ради України від 14 лютого 1994 р.;
в) Декретом Кабінету Міністрів України 4 лютого 1994 р.

18. Головною метою національної програми відродження села є:
а) виведення українського села на світовий рівень розвитку;
б) створення соціально-економічних умов для відродження села;
в) створення умов для відродження радгоспно-колгоспного ладу.

19. Захід впливу на порушника трудової дисципліни, що є законним, полягає у:
а) позбавленні премії;
б) догані;
в) вилученні земельної ділянки, наданої в користування;
г) накладенні штрафу.

20. Потерпіла сторона має право на відшкодування збитків за умов:
а) незалежно від того, чи є застереження про це в договорі;
б) якщо це передбачено законом;
в) якщо це передбачено договором;
г) якщо це передбачено законом і договором.

21. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання припиняється:
а) через три місяці від дня, коли зобов'язання мало бути виконано;
б) через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано;
в) через п'ять місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано;
г) через місяць від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

22. До суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено:
а) законом;
б) договором;
в) адміністративним актом;
г) законом і договором.

23. Достатньою умовою для застосування неустойки є:
а) протиправна поведінка;
б) наявність збитків;
в) причинний зв'язок між протиправною поведінкою і завданими збитками;
г) вина порушника.

24. Для ведення особистого селянського господарства громадянам України безоплатно передаються земельні ділянки розміром:
а) не більше 5 га;
б) не більше 3 га;
в) не більше 2 га;
г) не більше 1,5 га.

25. Заборона щодо внесення права на земельну частку (пай) до статутних фондів господарських товариств діє:
а) до 1 січня 2006 р.;
б) до 1 січня 2007 р.;
в) до 1 січня 2008 р.;
г) до 1 січня 2010 р.
Подпись пользователя
Администратор
Уровень 999
Сообщений: 2093
Дата: Среда, 01.02.2012, 02:39:29 | Сообщение # 17
Offline
МОДУЛЬ 2. ПРАВОВИЙ СТАТУС СУБ'ЄКТІВ АГРАРНОГО ГОСПОДАРЮВАННЯ. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДОГОВІРНИХ ТА ІНШИХ ПРАВОВІДНОСИН У СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ


Тема 11. Правовий статус господарських товариств в агропромисловому комплексі
Тема 12. Правовий статус сільськогосподарського кооперативу
Тема 13. Правовий статус фермерських господарств
Тема 14. Правовий статус особистих селянських господарств
Тема 15. Правовий статус державних сільськогосподарських підприємств
Тема 16. Правове регулювання здійснення окремих видів сільськогосподарської діяльності
Тема 17. Договірні відносини у сільському господарстві
Тема 18. Правове забезпечення якості та безпеки сільськогосподарської продукції
Завдання та методичні вказівки до модульної контрольної роботи №2
Тестове завдання № 2
Подпись пользователя
Администратор
Уровень 999
Сообщений: 2093
Дата: Среда, 01.02.2012, 02:39:49 | Сообщение # 18
Offline
Тема 11. Правовий статус господарських товариств в агропромисловому комплексі


Поняття та загальна характеристика правового статусу господарських товариств в агропромисловому комплексі.
Правовий статус сільськогосподарських акціонерних товариств.
Правовий статус сільськогосподарських товариств з обмеженою відповідальністю.
Особливості припинення діяльності сільськогосподарських товариств.

Поняття та загальна характеристика правового статусу господарських товариств в агропромисловому комплексі. Правовий статус господарських товариств в агропромисловому комплексі визначається відповідними нормами ЦК і ГК України, а також Законом України «Про господарські товариства».
Згідно зі ст. 79 ГК України господарськими товариствами є підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їхнього майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. У випадках, передбачених ГК України, господарське товариство може діяти у складі одного учасника.
До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.
Засновниками і учасниками товариства можуть бути суб'єкти господарювання (господарські організації — юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до ГК України тощо), споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.
Господарські товариства є юридичними особами. Вони можуть здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, якщо інше не передбачено законом.
Державна реєстрація сільськогосподарських товариств провадиться у виконавчому комітеті міської, районної у місті ради або в районній державній адміністрації за місцезнаходженням або місцем проживання засновника (засновників) даного товариства в порядку, встановленому Законом України «Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб — підприємців».
Значну частину всіх сільськогосподарських підприємств становлять акціонерні товариства відкритого і закритого типів, а також товариства з обмеженою відповідальністю, які здебільшого були створені на основі реформованих державних та колективних сільськогосподарських підприємств.
Правовий статус сільськогосподарських акціонерних товариств. Сільськогосподарські акціонерні товариства є господарськими товариствами, статутний капітал яких поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості. Товариства несуть відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариств, в межах вартості належних їм акцій. Особливості правового статусу сільськогосподарських акціонерних товариств визначаються основним змістом їх діяльності з виробництва, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції, виконання робіт і надання послуг.
Акціонерні товариства поділяються на відкриті та закриті. Акції відкритих товариств можуть розповсюджуватися як шляхом відкритої підписки, так і шляхом купівлі-продажу на біржі. Акціонери відкритого товариства можуть відчужувати належні їм акції без згоди інших акціонерів та товариства. У закритому акціонерному товаристві акції розподіляються між засновниками або серед заздалегідь визначеного кола осіб і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки або купівлі-продажу на біржі. Акціонери закритого товариства мають переважне право на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами товариства.
Згідно зі ст. 81 ГК України засновники сільськогосподарських акціонерних товариств повинні зробити повідомлення про намір створити акціонерне товариство, здійснити підписку на акції, провести установчі збори і державну реєстрацію цього товариства. За ст. 24 Закону України «Про господарські товариства» загальна номінальна вартість випущених акцій повинна дорівнювати розміру статутного фонду акціонерного товариства, який не може бути меншим від суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, що діє на момент створення акціонерного товариства.
Засновники сільськогосподарського акціонерного товариства укладають між собою договір, який визначає порядок здійснення ними спільної діяльності щодо створення товариства, відповідальність перед особами, що підписалися на акції, і третіми особами. У випадку, якщо у створенні товариства беруть участь громадяни, договір має бути посвідченим нотаріально.
Установчим документом сільськогосподарського акціонерного товариства є статут. Він, окрім загальних відомостей про господарське товариство (найменування і місцезнаходження товариства; предмет і цілі його діяльності; розмір і порядок утворення статутного та інших фондів; склад засновників та учасників; склад і компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень тощо), повинен містити відомості про види акцій, що випускаються, їх номінальну вартість, співвідношення акцій різних видів, кількість акцій, що купуються засновниками, наслідки невиконання зобов'язань по викупу акцій.
Сільськогосподарські акціонерні товариства мають певну специфіку. У літературі виокремлюють певні специфічні ознаки, властиві сільськогосподарським акціонерним товариствам.
По-перше, це — правові властивості руху статутного капіталу. У господарстві може бути як збільшення статутного капіталу і, відповідно, внеску кожного засновника або учасника за систематичного розширеного відтворювання господарства, так і зменшення статутного капіталу і частки майнових внесків за наявності об'єктивних чинників зниження урожаїв і виходу продукції тваринництва та відсутності резервних фондів. До цих об'єктивних чинників належить нестабільність сільськогосподарського виробництва, коливання прибутковості підприємств, що викликає необхідність створення резервних фондів, які залежать від спеціалізації і природно-кліматичних умов кожного конкретного господарства.
По-друге, у складі сільськогосподарських акціонерних товариств серед їх засновників є багато пенсіонерів, а у зв'язку з упровадженням нової техніки і технологій кількісний склад працівників зменшується, що зобов'язує товариство повертати засновникам і учасникам, що виходять із його складу, вартість їхніх внесків.
По-третє, визначені законодавством критерії розмежування видів акціонерних товариств дають змогу дійти такого висновку: оскільки сільськогосподарські акціонерні товариства є об'єднанням фізичних осіб, які зайняті в трудовому процесі і утворюють прибуток, їх засновники більше зацікавлені у створенні моделі акціонерних товариств закритого типу, за якої не відбувається вилучення частини прибутку на користь сторонніх інвесторів.
По-четверте, працівники сільськогосподарських акціонерних товариств мають подвійний правовий статус: з одного боку, вони — акціонери, з іншого — особи, трудові відносини яких із товариством засновані на трудовому договорі і регулюються трудовим законодавством.
Акціонери мають право брати участь в управлінні товариством згідно із законодавством і його статутом; одержувати інформацію про діяльність товариства; брати участь у розподілі прибутку товариства; одержувати частину прибутку товариства у вигляді дивідендів; одержувати частину вартості майна в разі його ліквідації, яка має бути пропорційною вартості акцій, що належать акціонеру; розпоряджатися акціями: продавати, передавати, відчужувати іншим способом у порядку, визначеному чинним законодавством і статутом товариства; заповідати акції; придбавати акції товариства додатково; вийти у встановленому порядку з товариства тощо.
Акціонери зобов'язані: додержуватись установчого документа товариства та виконувати рішення загальних зборів та інших органів його управління, виконувати обов'язки, передбачені законодавством і засновницькими документами, не розголошувати комерційної таємниці та конфіденційної інформації про діяльність товариства.
Органами управління сільськогосподарського акціонерного товариства є: загальні збори акціонерів, наглядова (спостережна) рада, виконавчий орган, ревізійна комісія. Вищим органом товариства є загальні збори, в яких можуть брати участь усі акціонери, незалежно від кількості і класу акцій, власниками яких вони є. До виняткової компетенції загальних зборів належать головні питання діяльності товариства (ст. 159 ЦК України).
Відповідно до ст. 46 Закону України «Про господарські товариства» в акціонерному товаристві, яке налічує понад 50 акціонерів, створення ради (спостережної ради) є обов'язковим. Рада акціонерного товариства здійснює контроль за діяльністю його виконавчого органу та захист прав акціонерів. Виконавчим органом акціонерного товариства, який керує його поточною діяльністю, є правління або інший орган, передбачений статутом. Роботою правління керує голова правління.
Контроль за фінансово-господарською діяльністю правління акціонерного товариства здійснює ревізійна комісія, яка обираєьься загальними зборами акціонерів.
Правовий статус сільськогосподарських товариств з обмеженою відповідальністю. У сільському господарстві значну частину всіх сільськогосподарських підприємств становлять товариства з обмеженою відповідальністю.
Згідно зі ст. 140 ЦК України товариством з обмеженою відповідальністю є засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом. Учасники товариства з обмеженою відповідальністю не відповідають за його зобов'язаннями і несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, у межах вартості своїх вкладів.
Максимальна кількість учасників товариства з обмеженою відповідальністю встановлюється законом. При перевищенні цієї кількості товариство з обмеженою відповідальністю підлягає перетворенню на акціонерне товариство протягом одного року, а за спливом цього строку — ліквідації у судовому порядку, якщо кількість його учасників не зменшиться до встановленої межі (ст. 141 ЦК України).
Якщо товариство з обмеженою відповідальністю засновується кількома особами, ці особи в разі необхідності визначити взаємовідносини між собою щодо створення товариства укладають договір у письмовій формі, який встановлює порядок заснування товариства, умови здійснення спільної діяльності щодо створення товариства, та інші умови.
Установчим документом товариства з обмеженою відповідальністю є статут. Статут товариства з обмеженою відповідальністю, крім загальних відомостей про товариство (найменування, мета і предмет діяльності тощо), має містити відомості про розмір статутного капіталу з визначенням частки кожного учасника; склад та компетенцію органів управління і порядок прийняття ними рішень; розмір і порядок формування резервного фонду; порядок передання (переходу) часток у статутному фонді. Особливості сільськогосподарського виробництва можуть бути додатково враховані у статуті товариства.
Статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю складається з вартості вкладів його учасників. Відповідно до статутного капіталу визначається мінімальний розмір майна товариства, який гарантує інтереси його кредиторів. Розмір статутного капіталу товариства не може бути меншим суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам, виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, чинної на момент створення товариства.
До моменту державної реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю його учасники повинні сплатити не менш як 50% суми своїх вкладів. Частина статутного капіталу, що залишилася несплаченою, підлягає сплаті протягом першого року діяльності товариства. Якщо учасники протягом першого року діяльності товариства не сплатили повністю суму своїх вкладів, товариство повинно оголосити про зменшення свого статутного капіталу і зареєструвати відповідні зміни до статуту у встановленому порядку або прийняти рішення про ліквідацію товариства.
Вищим органом сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю є збори учасників. Збори створюють виконавчий орган товариства і ревізійну комісію. Виконавчий орган (колегіальний або одноособовий) товариства здійснює поточне керівництво його діяльністю. Ревізійна комісія здійснює контроль за діяльністю виконавчого органу товариства.

Запитання для самоконтролю

1. Які види господарських товариств передбачені Господарським кодексом України?
2. Які види господарських товариств є найбільш поширеними в сільському господарстві?
3. Чим відрізняються персональні товариства від об'єднань капіталів?
4. Чи може бути створене господарське товариство однією особою?
5. Які характерні риси сільськогосподарського акціонерного товариства Ви знаєте?
6. У чому полягає відмінність відкритого акціонерного товариства від закритого акціонерного товариства?
7. Які риси є спільними для товариства з обмеженою відповідальністю і акціонерного товариства?
8. У чому специфіка правового статусу сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю?
9. Якими є особливості правового статусу учасників сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю?
10. Що спільного та відмінного між товариством з обмеженою відповідальністю і закритим акціонерним товариством?
Подпись пользователя
Администратор
Уровень 999
Сообщений: 2093
Дата: Среда, 01.02.2012, 02:40:10 | Сообщение # 19
Offline
Тема 12. Правовий статус сільськогосподарського кооперативу


Поняття та загальна характеристика правового статусу сільськогосподарських кооперативів.
Порядок створення сільськогосподарського кооперативу та припинення його діяльності.
Членство у сільськогосподарських кооперативах.
Правовий режим майна сільськогосподарського кооперативу.
Органи управління сільськогосподарського кооперативу.

Поняття та загальна характеристика правового статусу сільськогосподарських кооперативів. Правовий статус сільськогосподарських кооперативів урегульовано законами України “Про сільськогосподарську кооперацію” і “Про кооперацію”.
Законом України “Про сільськогосподарську кооперацію” передбачено, що сільськогосподарський кооператив — це юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, що є сільськогосподарськими товаровиробниками на засадах добровільного членства та об'єднання майнових пайових внесків для спільної виробничої діяльності в сільському господарстві та обслуговування переважно членів кооперативу.
Залежно від завдань і предмета діяльності сільськогосподарські кооперативи поділяються на виробничі та обслуговувальні.
До основних ознак виробничого сільськогосподарського кооперативу належать такі:
1) засновниками і членами виробничого сільськогосподарського кооперативу можуть бути тільки фізичні особи;
2) обов'язковою є трудова участь членів у діяльності виробничого кооперативу;
3) змістом його діяльності є спільне виробництво продукції сільського, а також рибного та лісового господарств;
4) це одна із організаційних форм підприємництва, метою якого є отримання прибутку.
Обслуговувальним сільськогосподарським кооперативам властиві такі ознаки:
1) їх членами можуть бути як фізичні, так і юридичні особи;
2) основним змістом їх діяльності є обслуговування потреб сільськогосподарського виробництва, переважно членів кооперативу;
3) обов'язковою є участь членів у господарській діяльності кооперативу;
4) вони не ставлять за мету отримання прибутку.
Залежно від виду діяльності кооперативи поділяються на: переробні (виробництво хлібобулочних, макаронних виробів, овочевих, плодово-ягідних, м'ясних, молочних, рибних продуктів тощо), заготівельно-збутові (заготівля, зберігання, передпродажна обробка, продаж продукції тощо), постачальницькі (закупівля та постачання засобів виробництва, матеріально-технічних ресурсів тощо), сервісні (виконання транспортних, меліоративних, ремонтних, будівельних робіт, ветеринарне обслуговування тварин і племінна робота, надання побутових, медичних, науково-консультаційних послуг та ін.).
Порядок створення сільськогосподарського кооперативу та припинення його діяльності. Згідно зі ст. 5 Закону України “Про сільськогосподарську кооперацію” кооператив створюється його засновниками на добровільних засадах. Засновниками кооперативу можуть бути громадяни України та юридичні особи, зареєстровані в Україні. Рішення про створення кооперативу приймається його установчими зборами. Чисельність членів кооперативу не може бути меншою ніж три особи.
Державну реєстрацію кооперативу здійснюють у порядку, передбаченому для державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності. Кооператив вважається створеним і набуває прав юридичної особи із дня його державної реєстрації. Кооператив має самостійний баланс, поточні та вкладні (депозитні) рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням.
Статут кооперативу є основним правовим документом, що регулює його діяльність. У статуті зазначають: найменування кооперативу та його місцезнаходження; предмет і мета діяльності; порядок вступу до кооперативу і виходу з нього; порядок визначення розміру та порядок внесення вступного внеску і паю; склад засновників кооперативу; права і обов'язки членів кооперативу; органи управління, порядок їх формування і компетенція; формування неподільного та інших фондів; форми трудової участі й оплати праці членів виробничого кооперативу та форми господарської участі членів обслуговувального кооперативу; розподіл доходів кооперативу; співвідношення між кооперативними виплатами і виплатами на паї; умови реорганізації та ліквідації кооперативу.
Статут кооперативу приймається засновниками на установчих зборах, зміни та доповнення до нього вносяться загальними зборами його членів. Повідомлення про зміни та доповнення до статуту надсилаються до органу, що зареєстрував кооператив, у тижневий термін із часу їх внесення.
Припинення діяльності сільськогосподарського кооперативу здійснюється в порядку, визначеному Законом України “Про сільськогосподарську кооперацію” і статутом кооперативів. Кооператив може реорганізовуватися в підприємства інших форм господарювання за рішенням загальних зборів (засновників). З моменту реорганізації кооператив припиняє свою діяльність. У разі реорганізації кооперативу всі його права та обов'язки переходять до правонаступників.
Кооператив ліквідується за рішенням загальних зборів членів кооперативу або за рішенням суду.
Ліквідація кооперативу здійснюється ліквідаційною комісією, призначеною загальними зборами членів кооперативу, а в разі їх ліквідації за рішенням суду — ліквідаційною комісією, призначеною судом. Із дня призначення ліквідаційної комісії до неї переходять повноваження з управління кооперативом. Ліквідаційна комісія у триденний термін із часу її призначення публікує інформацію про ліквідацію кооперативу в одному з офіційних (загальнодержавному, регіональному) друкованих засобів масової інформації із зазначенням строку подачі заяв кредиторами своїх претензій. Ліквідаційна комісія проводить належну підготовчу й організаційну роботу, складає ліквідаційний баланс та подає його органу, що прийняв рішення про ліквідацію кооперативу. Повнота і достовірність ліквідаційного балансу повинні бути підтверджені аудиторами. Майно кооперативу, що залишилося після розрахунків з бюджетом, банками та іншими кредиторами, розподіляється між членами кооперативу пропорційно до вартості їхнього паю.
Ліквідація вважається завершеною, а кооператив — таким, що припинив свою діяльність, з моменту внесення органом державної реєстрації запису про його ліквідацію до державного реєстру.
Членство у сільськогосподарських кооперативах. Членами виробничого кооперативу можуть бути тільки фізичні особи, а членами обслуговуючого кооперативу — як фізичні, так і юридичні особи, які визнають статут і дотримуються його вимог, користуються послугами, формують фонди та беруть участь у діяльності кооперативу. Членами кооперативу можуть бути фізичні особи, які досягли 16-річного віку і виявили бажання брати участь у діяльності кооперативу.
Вступ до кооперативу здійснюється на підставі поданої заяви. Член кооперативу робить вступний і пайовий внески в порядку, визначеному статутом кооперативу. Рішення правління (голови) кооперативу про прийняття до кооперативу підлягає схваленню загальними зборами. Порядок прийняття такого рішення та його схвалення визначається статутом кооперативу.
Членство в кооперативі припиняється в разі: добровільного виходу з кооперативу; припинення трудової участі в діяльності виробничого кооперативу; виключення у випадках і в порядку, визначених статутом кооперативу; несхвалення загальними зборами рішення правління (голови) про прийняття до кооперативу; втрати членом кооперативу — юридичною особою свого статусу; смерті члена кооперативу; реорганізації та ліквідації кооперативу.
Основними правами членів кооперативу є участь в управлінні справами кооперативу, право голосу на загальних зборах кооперативу, право обирати і бути обраним в органи управління кооперативом (для членів кооперативу — юридичних осіб ці права реалізуються їх повноважними представниками); користування послугами кооперативу; одержання кооперативних виплат — частини доходу кооперативу, що підлягає розподілу між його членами; одержання частки доходу на пай (додатковий пай); одержання паю в разі виходу з кооперативу в порядку і термін, визначені статутом кооперативу.
Основними обов'язками членів кооперативу є дотримання статуту та виконання рішень загальних зборів і правління кооперативу. Члени кооперативу беруть участь у господарській діяльності обслуговуючого кооперативу в обсязі, що становить більшу частину річного обороту діяльності, яка кооперується.
У кооперативах усіх видів допускається асоційоване членство. Асоційованими членами можуть бути фізичні чи юридичні особи, які визнають його статут і зробили пайовий внесок в утворення та розвиток кооперативу. Асоційовані члени кооперативу мають право дорадчого голосу, а також на отримання частки доходу на свій дай. У разі ліквідації кооперативу його асоційовані члени мають першочергове право на отримання свого майнового внеску та відповідних часток доходу і повернення їх земельних ділянок у натурі (на місцевості).
Правовий режим майна сільськогосподарського кооперативу.
Правовий режим майна сільськогосподарського кооперативу визначено законами України “Про власність”, “Про сільськогосподарську кооперацію”, ГК і ЗК України.
Законом України “Про власність” і ГК України передбачено, що кооперативи є суб'єктами права колективної власності. За Законом України “Про сільськогосподарську кооперацію” кооператив є власником будівель, споруд, грошей, майнових внесків його членів, виготовленої ним продукції, доходів, одержаних від її реалізації та ілшої діяльності, передбаченої статутом кооперативу, а також іншого майна, придбаного на підставах, не заборонених законом.
Право власності на землю може набуватися кооперативом шляхом внесення до пайового фонду земельних ділянок його засновниками та членами, а також придбання земельних ділянок за договорами купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами відповідно до ЗК України.
Для здійснення господарської та іншої діяльності кооператив за рахунок власного майна формує відповідні майнові фонди. Майно кооперативу відповідно до його статуту поділяється на пайовий і неподільний фонди. Неподільний фонд утворюється за рахунок вступних внесків і майна кооперативу (за винятком землі). Пайові внески членів кооперативу до нього не включаються. Порядок формування та розміри неподільного фонду встановлюються статутом. Розміри пайових внесків до кооперативу встановлюються в рівних частинах і/або пропорційно очікуваній участі члена кооперативу в його господарській діяльності.
Земля кооперативу складається із земельних ділянок, наданих кооперативу в користування або придбаних ним у власність. Право кооперативу на землю зберігається і в разі входження його до складу кооперативного об'єднання. За претензіями кредиторів звернення стягнення на земельні ділянки, надані кооперативу в користування, не допускається.
Кооператив відповідає за своїми зобов'язаннями всім належним йому майном. Члени кооперативу відповідають за зобов'язаннями кооперативу тільки в межах пайового майнового внеску. Кооператив не несе відповідальності за зобов'язаннями членів кооперативу.
У разі виходу з кооперативу фізична чи юридична особа має право на отримання майнового паю натурою, грішми або, за бажанням, цінними паперами відповідно до його вартості на момент виходу, а земельної ділянки — в натурі (на місцевості). Термін та інші умови отримання паю встановлюються статутом кооперативу, при цьому термін отримання паю не може перевищувати двох років, а відлік цього терміну починається з 1 січня року, що наступає після моменту виходу (виключення) з кооперативу.
Органи управління сільськогосподарського кооперативу. Управління кооперативом здійснюється на основі самоврядування, гласності, участі його членів у вирішенні питань діяльності кооперативу.
Вищим органом управління кооперативу є загальні збори. До органів управління належать: правління кооперативу, спостережна рада, ревізійна комісія.
Загальні збори вирішують найважливіші питання діяльності кооперативу (вносять зміни і доповнення до статуту, приймають нормативні документи кооперативу, обирають голову кооперативу та членів правління кооперативу, членів ревізійної комісії (ревізора), можуть обирати членів спостережної ради тощо).
Правління кооперативу вирішує питання поточної діяльності кооперативу, не віднесені до компетенції загальних зборів. Воно обирається загальними зборами членів кооперативу, до складу якого входить не менш як 10 членів на термін, що не перевищує З років. Якщо ж кількість членів сільськогосподарського кооперативу є меншою від зазначеної, загальні збори обирають голову, який виконує функції правління.
Спостережна рада кооперативу здійснює контроль за діяльністю правління кооперативу. Спостережна рада утворюється за умови, якщо кількість членів кооперативу становить не менш як 50 осіб.
Для контролю за фінансово-господарською діяльністю кооперативу обирається ревізійна комісія (ревізор). У кооперативі, до складу якого входить менш як 10 членів, функції ревізійної комісії виконує ревізор.

Запитання для самоконтролю

1. Яке місце в агропромисловому комплексі займають сільськогосподарські кооперативи?
2. Які специфічні ознаки сільськогосподарських кооперативів Ви знаєте?
3. Які види сільськогосподарських кооперативів передбачено законодавством України?
4. Які умови створення сільськогосподарських кооперативів передбачено законодавством?
5. Якою має бути кількість членів сільськогосподарського кооперативу?
6. З якого моменту сільськогосподарський кооператив уважається створеним?
7. На підставі якого документа діє сільськогосподарський кооператив?
8. Які вимоги ставляться до членів сільськогосподарського кооперативу?
9. Які джерела формування власних коштів сільськогосподарського кооперативу передбачено законодавством?
10. Які органи управління сільськогосподарського кооперативу Ви знаєте?
Подпись пользователя
Администратор
Уровень 999
Сообщений: 2093
Дата: Среда, 01.02.2012, 02:40:28 | Сообщение # 20
Offline
Тема 13. Правовий статус фермерських господарств


Поняття та загальна характеристика правового статусу фермерських господарств.
Порядок створення фермерського господарства та припинення його діяльності.
Земельні та майнові правовідносини у фермерському господарстві.
Правове забезпечення господарської діяльності фермерських господарств.

Поняття та загальна характеристика правового статусу фермерських господарств. Відповідно до Закону України “Про фермерське господарство” фермерське господарство є формою підприєницької діяльності громадян із створінням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства відповідно до закону.
Фермерські господарство є суб'єктом підприємництва і діє на аграрному ринку з метою отримання прибутку.
Фермерське господарство може бути створено одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім'ї.
Фермерське господарство має свої найменування, печатку, штамп і діє на основі статуту. У статуті зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства і виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України.
Членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їхні батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім'ї, родичі, які об "єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень Статуту фермерського господарства. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом).
У створенні фермерського господарства одним із членів сім ї інші члени сім'ї, а також родичі можуть стати членами цього фермерського господарства після внесення змін до його статуту.
Головою фермерського господарства є його засновник або інша визначена в статуті особа. Голова фермерського господарства представляє фермерське господарство перед органами державної влади, підприємствами, установами, організаціями та окремими громадянами чи їх об'єднаннями, укладає від імені господарства угоди та вчиняє інші юридично значимі дії. Він може письмово доручати виконання своїх обов'язків одному з членів господарства або особі, яка працює за контрактом.
Порядок створення фермерського господарства та припинення його діяльності. Право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку, виявив бажання та пройшов професійний відбір на право створення фермерського господарства.
Професійний відбір громадян, які виявили бажання створити фермерське господарство, проводить районна (міська) професійна комісія з питань створення фермерських господарств, склад якої формується і затверджується районною (міською) радою. Висновок професійної комісії з питань створення фермерських господарств про наявність у громадянина достатнього досвіду роботи в сільському господарстві або необхідної сільськогосподарської кваліфікації є умовою для державної реєстрації фермерського господарства і надання (передачі) громадянину у власність або оренду земельних ділянок для ведення фермерського господарства із земель державної і комунальної власності відповідно.
Для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.
Громадянам України — членам фермерських господарств передаються безоплатно у власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Це положення не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай).
Після одержання державного акта на право власності земельної ділянки або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація фермерського господарства здійснюється у виконавчому комітеті міської, районної у місті радах або в районній, районних міст Києва і Севастополя державних адміністраціях за місцем проживання особи або місцезнаходженням земельної ділянки. Після державної реєстрації фермерське господарство одержує печатку зі своїм найменуванням і адресою, відкриває поточні та вкладні (депозитні) рахунки в установах банку, вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями і визнається органами державної влади та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник у плануванні економічного і соціального розвитку регіону.
Діяльність фермерського господарства припиняється у разі: реорганізації фермерського господарства; ліквідації фермерського господарства; визнання фермерського господарства неплатоспроможним (банкрутом); якщо не залишається жодного члена фермерського господарства або спадкоємця, який бажає продовжити діяльність господарства. Рішення про припинення діяльності фермерського господарства приймає власник у разі: реорганізації або ліквідації фермерського господарства; якщо не залишається жодного члена фермерського господарства або спадкоємця, який бажає продовжити діяльність господарства у порядку, встановленому законом; банкрутства фермерського господарства.
Земельні та майнові правовідносини у фермерському господарстві. Згідно зі ст. 12 Закону України “Про фермерське господарство” землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам — членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.
Права володіння та користування земельними ділянками, які перебувають у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.
Члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю). Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність за рахунок земельної частки (паю).
Громадяни України, які до 1 січня 2002 р. отримали в постійне користування або оренду земельні ділянки для ведення фермерського господарства, мають переважне право на придбання (викуп) земельних ділянок розміром до 100 га сільськогосподарських угідь, у тому числі до 50 га ріллі, у власність з розстрочкою платежу до 20 років.
Фермерське господарство та його члени мають право: продавати або іншим способом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину; самостійно господарювати на землі; право власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію; на відшкодування збитків; споруджувати житлові будинки, господарські будівлі та споруди; реалізовувати вироблену сільськогосподарську продукцію на вітчизняних ринках і поставляти на експорт; інші права.
Фермерські господарства та його члени зобов'язані: забезпечувати використання земельних ділянок за їх цільовим призначенням; додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; сплачувати податки та збори; не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; не допускати зниження родючості ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі; надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів; дотримуватися санітарних, екологічних та інших вимог щодо якості продукції; дотримуватися правил добросусідства та встановлених обмежень у використанні земель і земельних сервітутів; зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем.
До складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери; продукція, вироблена господарством у результаті господарської діяльності; одержані доходи; інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом; право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність); грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.
У власності фермерського господарства може перебувати будь-яке майно (в тому числі й земельні ділянки, житлові будинки, господарські будівлі і споруди, засоби виробництва тощо), яке необхідне для ведення товарного сільськогосподарського виробництва і набуття якого у власність не заборонено законом.
Фермерське господарство має право здійснювати відчуження та набуття майна на підставі цивільно-правових угод. Порядок володіння, користування і розпорядження майном фермерського господарства здійснюється відповідно до його статуту, якщо інше не передбачено угодою між членами фермерського господарства та законом.
Член фермерського господарства має право на отримання частки майна фермерського господарства за його ліквідації або в разі припинення членства у фермерському господарстві. Розмір частки та порядок її отримання визначаються статутом фермерського господарства.
Фермерське господарство несе відповідальність за своїми зобов'язаннями у межах майна, яке є власністю фермерського господарства. Звернення стягнення на земельні ділянки, надані у власність для ведення фермерського господарства, допускається у випадках, коли у фермерського господарства відсутнє інше майно, на яке може бути звернено стягнення. За порушення кредитно-розрахункової і податкової дисципліни, санітарних і ветеринарних норм, правил, вимог щодо якості продукції та інших нормативно-правових актів, що регулюють здійснення господарської діяльності, голова фермерського господарства несе відповідальність, передбачену законом.
Правове забезпечення господарської діяльності фермерських господарств. Відповідно до ст. 24 Закону України “Про фермерське господарство” фермерське господарство діє на умовах самоокупності. Всі витрати господарство покриває за рахунок власних доходів та інших джерел, не заборонених законодавством. Фермерське господарство самостійно визначає напрями своєї діяльності, спеціалізацію, організує виробництво сільськогосподарської продукції, її переробку та реалізацію, на власний розсуд та ризик добирає партнерів з економічних зв'язків у всіх сферах діяльності, в тому числі іноземних. Фермерське господарство має право вступати в договірні відносини з будь-якими юридичними або фізичними особами, органами державної влади та органами місцевого самоврядування.
Реалізація сільськогосподарської продукції, що виробляється фермерським господарством на вітчизняному ринку, та її поставки на експорт, а також розрахунки з українськими та іноземними партнерами здійснюються відповідно до законодавства України.
Фермерські господарства разом з іншими сільськогосподарськими товаровиробниками мають право створювати обслуговувальні сільськогосподарські кооперативи, кооперативні банки, спілки, інші об'єднання, а також бути засновниками (учасниками) господарських товариств. Створені за участю фермерських господарств обслуговувальні сільськогосподарські кооперативи не є прибутковими.
Трудові відносини у фермерському господарстві базуються на основі праці його членів. У разі виробничої потреби фермерське господарство має право залучати до роботи в ньому інших громадян за трудовим договором (контрактом). Трудові відносини членів фермерського господарства регулюють статутом, а осіб, залучених до роботи за трудовим договором (контрактом), законодавством України про працю. З особами, залученими до роботи у фермерському господарстві, укладається трудовий договір (контракт) у письмовій формі, в якому визначаються строк договору і умови праці і відпочинку (тривалість робочого дня, вихідні дні, щорічна оплачувана відпустка, форми оплати праці та її розміри, харчування тощо). Розмір оплати праці і тривалість щорічної відпустки осіб, які працюють у фермерському господарстві за трудовим договором (контрактом), не повинні бути меншими за встановлений державою розмір мінімальної заробітної плати і передбачену законом тривалість щорічної відпустки.
Фермерське господарство веде бухгалтерський облік результатів своєї роботи і подає відповідним органам фінансову звітність, статистичну інформацію та інші дані, встановлені законодавством України. Фермерське господарство має право відкривати на свій вибір у будь-якій установі банку поточні та вкладні (депозитні) рахунки, розпоряджатися власними коштами. Фермерське господарство має право одержувати у фінансово-кредитних установах довго- та короткострокові кредити на підставі укладеного договору.

Запитання для самоконтролю

1. Що таке фермерське господарство?
2. Які специфічні ознаки фермерського господарства Ви знаєте?
3. У чому специфіка порядку створення фермерського господарства?
4. В якому порядку надаються земельні ділянки для ведення фермерського господарства?
5. В якому порядку здійснюється державна реєстрація фермерського господарства?
6. За яких підстав припиняється діяльність фермерського господарства?
7. У чому специфіка процедури банкрутства фермерського господарства?
8. У чому особливості земельних правовідносин у фермерському господарстві?
9. Які види матеріальних цінностей можуть належати до майна фермерського господарства?
10. Якими видами сільськогосподарської діяльності займаються фермерські господарства?
Подпись пользователя
Форум » Шкільний Світ » Підручники » Аграрне право України (Крупка Ю.М.)
Страница 2 из 3«123»
Поиск: