Аграрне право України (Крупка Ю.М.) - Форум
Страница 1 из 3123»
Форум » Шкільний Світ » Підручники » Аграрне право України (Крупка Ю.М.)
Аграрне право України (Крупка Ю.М.)
Администратор
Уровень 999
Сообщений: 2093
Дата: Среда, 01.02.2012, 02:31:13 | Сообщение # 1
Offline





Тема 1. Предмет, метод, принципи і система аграрного права
Тема 2. Джерела аграрного права
Тема 3. Аграрні правовідносини
Тема 4. Суб'єкти аграрного права
Тема 5. Державне регулювання сільського господарства
Тема 6. Правове регулювання виробничо-господарської та фінансової діяльності сільськогосподарських підприємств
Тема 7. Правове забезпечення соціального розвитку села
Тема 8. Відповідальність за порушення аграрного законодавства
Тема 9. Правові засади використання земель в аграрному виробництві
Тема 10. Правове регулювання використання природних ресурсів у сільському господарстві




Тема 11. Правовий статус господарських товариств в агропромисловому комплексі
Тема 12. Правовий статус сільськогосподарського кооперативу
Тема 13. Правовий статус фермерських господарств
Тема 14. Правовий статус особистих селянських господарств
Тема 15. Правовий статус державних сільськогосподарських підприємств
Тема 16. Правове регулювання здійснення окремих видів сільськогосподарської діяльності
Тема 17. Договірні відносини у сільському господарстві
Тема 18. Правове забезпечення якості та безпеки сільськогосподарської продукції



Подпись пользователя
Администратор
Уровень 999
Сообщений: 2093
Дата: Среда, 01.02.2012, 02:31:27 | Сообщение # 2
Offline
ВСТУП


Сільське господарство є однією з головних галузей матеріального виробництва. Воно відіграє важливу роль у житті українського суспільства, оскільки сільськогосподарське виробництво існує і розвивається передусім для задоволення першочергової життєвої потреби людей — потреби у продуктах харчування, а промисловості — в сировині.
Правовий господарський порядок в аграрному секторі економіки України формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів сільськогосподарського виробництва та державного регулювання макроеко-номічних процесів. Правове закріплення аграрної економічної політики держави здійснюється у прогнозах і програмах економічного і соціального розвитку України та окремих її регіонів, програмах діяльності Кабінету Міністрів України, у цільових програмах економічного, науково-технічного і соціального розвитку, а також у відповідних законодавчих актах.
Складний характер сільськогосподарського виробництва, кардинальне реформування відносин власності на землю та майно, що нині відбувається в агропромисловому комплексі, зумовлюють необхідність у створенні відповідної системи правового регулювання аграрного підприємництва, яка включає загальні норми господарського законодавства і спеціальні норми, які становлять основу аграрного законодавства. Ефективність сільськогосподарського виробництва значною мірою залежить від засвоєння та впровадження у практику господарювання всіма суб'єктами аграрного підприємництва правових норм, які визначають їх правовий статус.
Вивчення студентами юридичних навчальних закладів аграрного права сприятиме підвищенню рівня їх обізнаності з основними напрямами та формами аграрної політики нашої держави, засвоєнню положень законодавства, які регулюють аграрні відносини, формуванню в них навичок застосування норм аграрного права на практиці.
Курс аграрного права передбачає опанування студентами загальних юридичних понять і категорій з подальшим переходом до основних інститутів аграрного права, спираючись на знання, здобуті під час вивчення цивільного права та інших галузей права.
Як результат опанування навчального змісту посібника студенти повинні знати:
- поняття аграрного права;
- суб'єкти аграрного права;
- механізм державного регулювання сільського господарства;
- правове регулювання виробничої та фінансової діяльності суб'єктів аграрного господарювання;
- організаційно-правове забезпечення соціального розвитку села;
- відповідальність працівників сільськогосподарських підприємств;
- правові засади використання земель в аграрному виробництві;
- правове регулювання використання природних ресурсів у аграрному секторі;
- правовий статус суб'єктів аграрного господарювання в агропромисловому секторі;
- договірні відносини у сфері аграрного підприємництва;
- правове забезпечення якості сільськогосподарської продукції.
Студенти повинні уміти:
- тлумачити чинне аграрне законодавство;
- аналізувати юридичні факти;
- застосовувати чинне аграрне законодавство під час розгляду справ у судах (господарських судах);
- складати господарсько-правові, юрисдикційні та інші акти.
Подпись пользователя
Администратор
Уровень 999
Сообщений: 2093
Дата: Среда, 01.02.2012, 02:32:02 | Сообщение # 3
Offline
ЯК КОРИСТУВАТИСЯ ПОСІБНИКОМ


З огляду на особливості дисципліни і структуру побудови даного посібника, слід уважно ознайомитись із рекомендаціями для роботи з ним.
Після того, як у вступному розділі Ви ознайомитесь із метою та завданнями навчальної дисципліни “Аграрне право України”, слід звернутися до робочої програми дисципліни, що розміщена на сайті Університету “Україна”, і тематичного плану, який наведений як у робочій програмі, так і в цьому посібнику.
Із тематичного плану видно, що структурно дисципліну побудовано з двох модулів.
Модуль 1 “Загальні питання аграрного права” складається з десяти тем, які охоплюють загальнотеоретичні матеріали, вивчення яких сприяє засвоєнню курсу через з'ясування мети і завдань дисципліни, розуміння предмета, методів, принципів, системи, джерел аграрного права, а також питання, які стосуються державного регулювання сільського господарства, соціального розвитку села, відповідальності за порушення аграрного законодавства, правового режиму земель сільськогосподарського призначення та інших природних ресурсів, що використовуються в сільському господарстві. Модуль 2 “Правовий статус суб'єктів аграрного господарювання. Правове регулювання договірних та інших правовідносин у сільському господарстві” містить вісім тем, які дають можливість вивчити особливості правового статусу суб'єктів аграрного господарювання, правове регулювання здійснення окремих видів сільськогосподарської діяльності, договірні відносини у сільському господарстві, правове забезпечення якості сільськогосподарської продукції. Кожна тема посібника завершується переліком питань для самоперевірки. Контроль знань і вмінь із кожного модуля проводиться шляхом виконання модульної контрольної роботи і складання підсумкового тесту. Завдання і методичні вказівки до модульних контрольних робіт, а також тестові завдання наведено в посібнику наприкінці кожного модуля. Тестові завдання є незакінченими твердженнями, до яких наведено 3—5 їх закінчень. Серед них є лише одне правильне, решта — хибні. Необхідно визначити правильний варіант.
Вивчати матеріал посібника рекомендується в такий спосіб. Спочатку слід засвоїти матеріал модуля 1, виконати модульну контрольну роботу 1, скласти тест, а потім лише приступити до вивчення модуля 2. Матеріал тем усередині кожного модуля можна вивчати в довільній послідовності, за винятком теми 1, з якої слід починати вивчення дисципліни. Саме в цій темі наведені основні поняття і категорії, що визначають сутність і особливості аграрного права, які слід враховувати під час вивчення наступних тем.
Під час засвоєння окремих навчальних елементів (тем дисципліни) необхідно спочатку уважно прочитати матеріал відповідної теми посібника, роблячи в зошиті для самостійної роботи з дисципліни відповідні позначки або стисло конспектуючи матеріал, що вивчається. Прочитавши тему, слід провести самоперевірку, використовуючи для цього запитання, наведені наприкінці теми. Якщо відповідь на запитання зрозуміла, можна переходити до наступного, але краще пересвідчитись у правильній відповіді, ще раз звернувшись до відповідного місця у тексті теми. Якщо відповідь на запитання викликає сумнів, потрібно ще раз уважно, можливо, навіть кілька разів, перечитати відповідні місця теми, конспектуючи їх або роблячи відповідні зауваження, примітки чи висновки. Якщо навіть після цього Ви не впевнені у правильності Вашої відповіді, варто звернутися за допомогою до консультанта.
Після вивчення матеріалу модуля результати самостійної роботи мають бути оформлені звітом. Звіт виконують у вигляді рукописного або машинописного конспекту, окремих записів, зауважень, приміток чи висновків, які стосуються матеріалу, що вивчався з кожної теми. На титульному аркуші звіту пишеться назва “Звіт про самостійну роботу над модулем 1 (2) навчальної дисципліни “Аграрне право України”, відомості про виконавця (номер групи, номер залікової книжки, прізвище та ініціали студента), прізвище та ініціали викладача, якому надсилається звіт.
Наприкінці посібника розміщено перелік питань до заліку і список рекомендованої літератури.
Подпись пользователя
Администратор
Уровень 999
Сообщений: 2093
Дата: Среда, 01.02.2012, 02:32:24 | Сообщение # 4
Offline
МОДУЛЬ 1. ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ АГРАРНОГО ПРАВА


Тема 1. Предмет, метод, принципи і система аграрного права
Тема 2. Джерела аграрного права
Тема 3. Аграрні правовідносини
Тема 4. Суб'єкти аграрного права
Тема 5. Державне регулювання сільського господарства
Тема 6. Правове регулювання виробничо-господарської та фінансової діяльності сільськогосподарських підприємств
Тема 7. Правове забезпечення соціального розвитку села
Тема 8. Відповідальність за порушення аграрного законодавства
Тема 9. Правові засади використання земель в аграрному виробництві
Тема 10. Правове регулювання використання природних ресурсів у сільському господарстві
Завдання та методичні вказівки до модульної контрольної роботи № 1
Тестове завдання №1
Подпись пользователя
Администратор
Уровень 999
Сообщений: 2093
Дата: Среда, 01.02.2012, 02:32:50 | Сообщение # 5
Offline
Тема 1. Предмет, метод, принципи і система аграрного права


Поняття і предмет аграрного права.
Методи регулювання в аграрному праві.
Принципи аграрного права.
Система аграрного права.

Поняття і предмет аграрного права. Аграрне право України виникло у 70-х роках минулого століття і нині є однією з найважливіших галузей національного права. Аграрне право регулює аграрні відносини, об'єднані за змістом, суттю, цілями та діяльністю. Вони виникають у процесі господарської діяльності аграрних суб'єктів, заснованих на різних формах власності й господарювання, що спрямована на виробництво, транспортування, зберігання, а також реалізацію сільськогосподарської продукції, продовольства і сировини рослинного і тваринного походження, в тому числі й у переробленому вигляді, з метою одержання прибутку.
Сільськогосподарська діяльність має певну специфіку — пов'язаність із використанням природних властивостей земель сільськогосподарського призначення. Тому аграрне право, поряд із земельним правом, регулює відносини, пов'язані з використанням земель.
Норми аграрного права України регулюють певним чином і питання розвитку соціальної сфери села, створення належного рівня життя селян, кількість яких становить більш як 3% чисельності населення країни.
Норми аграрного права України регулюють також відносини у сфері переробки сільськогосподарської сировини, реалізації відповідної продукції.
Отже, аграрне право України — це комплексна галузь права, що охоплює сукупність правових норм, які регулюють аграрні відносини, що складаються у сфері виробничої та пов'язаної з нею сільськогосподарської діяльності під час використання земель сільськогосподарського призначення суб'єктами аграрного господарювання.
Аграрне право характеризується властивим їй предметом правового регулювання. Таким специфічним предметом є аграрні правовідносини, які, по-перше, випливають зі спеціального правового статусу суб'єктів аграрного права, зі специфіки їх завдань та предмета діяльності; по-друге, складаються у сфері виробництва продуктів харчування, продовольства і сировини рослинного і тваринного походження, переробки та реалізації сировини суб'єктами аграрної підприємницької діяльності. Аграрні правовідносини як предмет аграрного права являють собою взаємопов'язані інтегровані відносини майнового, земельного, членського, учасницького, корпоративного, управлінського і трудового характеру в усій багатогранності їх прояву в процесі здійснення завдань діяльності суб'єктів аграрного підприємництва.
Суспільні відносини, що становлять предмет аграрного права, являють собою складний комплекс відносин як за складом суб'єктів (зокрема громадян, які беруть участь і є членами чи акціонерами або учасниками суб'єктів аграрного підприємництва, кооперативного чи корпоративного типів), так і за своїм предметом і змістом. Суб'єктами цих відносин є кожний аграрний підприємець зі статусом юридичної особи приватного права кооперативного чи корпоративного типів і відповідно його члени чи акціонери або учасники. У підприємствах кооперативного типу між цією юридичною особою (кооперативом) та його членами виникають складні, ґрунтовані на праві членства, внутрішньогосподарські трудові, управлінські, майнові та земельні правовідносини. Як родове поняття, всі вони складаються з окремих видів і зумовлюються характером виробничо-господарської, фінансової, соціально-побутової діяльності аграрного суб'єкта підприємництва.
Головну роль в аграрному виробництві відіграють відносини з приводу використання земель сільськогосподарського призначення як основного засобу виробництва сільськогосподарської продукції. Вони включають у себе порядок і умови надання права власності на землю та права землекористування, права й обов'язки землекористувачів тощо.
Із земельними відносинами тісно пов'язані майнові аграрні відносини, які виникають з приводу володіння, користування та розпорядження об'єктами власності, розподілу прибутків між членами аграрних підприємств тощо.
До предмета аграрного права належать також трудові відносини, які складаються у сфері організації праці, дотримання дисципліни праці, оплати праці тощо в аграрному секторі економіки. Самостійним видом аграрних відносин, як різновиду предмета аграрного права, є організаціино-управлінські відносини, які поділяються на внутрішні і зовнішні. Внутрішні організаційно-управлінські відносини створюються між структурними підрозділами суб'єкта аграрного господарювання та його органами щодо організації та здійснення сільськогосподарського виробництва. Зовнішні організаційно-управлінські відносини створюються між суб'єктами аграрного господарювання та державними органами виконавчої влади й органами місцевого самоврядування щодо регулювання аграрного виробництва.
До предмета аграрного права належать також соціальні аграрні відносини, які складаються з приводу забезпечення зайнятості сільського населення на сільськогосподарських підприємствах, підвищення рівня заробітної плати селян, розвитку на селі освітянсько-культурної сфери тощо.
Отже, предметом аграрного права є врегульовані нормами аграрного законодавства земельні, майнові, трудові, організаційно-управлінські, соціальні відносини, які складаються в процесі здійснення аграрними суб'єктами виробничо-господарської та іншої сільськогосподарської діяльності.
Методи регулювання в аграрному праві. Специфіка аграрного права визначається також методом правового регулювання підприємницьких правовідносин. Визначення методу правового регулювання дає змогу відповісти на питання, яким чином здійснюється регулювання аграрних правовідносин. Метод аграрного права — це сукупність прийомів і способів впливу на правовідносини в галузі сільськогосподарського виробництва. Комплексний характер аграрних правовідносин, які поєднують в собі організаційні та майнові відносини, зумовлює складний характер методу правового регулювання.
Майнові відносини, які базуються на юридичній рівності сторін, регулюються нормами цивільного права, тому стосовно цих відносин застосовується диспозитивний метод. Згідно з ним суб'єкти аграрного підприємництва, вступаючи у майнові правовідносини, мають право відповідно до ст. 44 Господарського кодексу України (далі — ГК) з власної ініціативи приймати будь-які рішення, що не суперечать законодавству України. Тобто суб'єкти підприємницької діяльності діють за принципом “дозволено все, що не заборонено законом”. В умовах формування та становлення ринкових, базованих на вільному підприємництві відносин диспозитивний метод набуває пріоритетного значення.
Із розширенням права колективного самоврядування як системи управління діяльністю колективних сільськогосподарських підприємств і виробничих сільськогосподарських кооперативів дедалі більшого розповсюдження набуває метод локальної правотворчості. Застосування цього методу дає можливість заповнити наявні в аграрному законодавстві прогалини.
Організаційні відносини, що базуються на підпорядкуванні однієї сторони іншій, здебільшого регулюються нормами публічного права, тому стосовно цих відносин застосовується метод владних приписів, який виходить з того, що суб'єкти аграрного підприємництва зобов'язані підпорядковувати свою діяльність моделям правовідносин, які визначені законодавством. Означений метод застосовують для регулювання порядку землекористування, використання природних ресурсів у сільському господарстві, ліцензування окремих видів підприємницької діяльності, квотування, стандартизації та сертифікації тощо. При цьому органи державного управління економікою мають діяти за принципом “дозволено те, що встановлено законом”.
В аграрному праві застосовують також метод рекомендацій, згідно з яким держава в особі уповноважених органів виконавчої влади регулює діяльність суб'єктів аграрного підприємництва, пропонуючи зразкові форми договорів (наприклад, договору оренди майна), статутних документів (типовий статут акціонерного товариства тощо).
Принципи аграрного права. Принципи права — це основоположні засади, ідеї, які закріплені в правових нормах і відображають закономірності певної галузі права, загальну спрямованість правового регулювання. В них розкриваються системні особливості галузі права, що зумовлюють її галузеву сутність.
Принципи аграрного права ґрунтуються на загальноправових принципах, які мають своєю основою положення Конституції України. Основними правовими принципами, що закріплені в чинному національному законодавстві (в тому числі й в аграрному), є:
1) принцип справедливості;
2) принцип пріоритетності і захисту прав людини;
3) принцип рівноправності;
4) принцип законності;
5) принцип правосуддя;
6) принцип системного формування та побудови національного права й окремих її галузей.
Аграрне право як комплексна галузь права має систему спеціальних принципів, наявність яких пояснюється особливостями мети та змісту аграрних відносин. Найважливішими спеціальними принципами аграрного права є:
1) пріоритетність сільського господарства в народногосподарському комплексі України. Значущість цього принципу визначається тим, що аграрний сектор економіки забезпечує суспільство життєво необхідною сільськогосподарською продукцією;
2) забезпечення економічної багатоманітності та рівнівний захист державою всіх суб'єктів аграрних відносин. Формування ринкової економіки в Україні забезпечує можливість застосування в аграрному секторі різноманітних форм власності на землю та майно, організаційно-правових форм підприємств (сільськогосподарських виробничих та обслуговуючих кооперативів, фермерських господарств, особистих селянських господарств, приватних аграрних підприємств та ін.) Держава гарантує суб'єктам аграрного підприємництва, незалежно від обраних ними організацій правових форм підприємницької діяльності і форм власності однакові права і створює рівні можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів;
3) право суб'єктів аграрного господарювання самостійно здійс нювати будь-яку підприємницьку діяльність. Аграрний підприємець самостійно вирішує, якими видами діяльності йому займатися з урахуванням встановлених законодавством заборон і обмежень на здійснення такої діяльності, формує програми діяльності, добирає постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучає матеріально-технічні, фінансові та інші види ресурсів, використання яких не обмежене законом, встановлює ціни на продукцію та послуги відповідно до закону;
4) органічний взаємозв'язок трудових і земельних відносин. Сільськогосподарське виробництво органічно пов'язане із землекористуванням. У процесі трудової діяльності селян використовуються корисні природні властивості ґрунтів (родючість та ін.) з метою виробництва продуктів харчування, кормів для тварий і сировини для різних галузей промисловості;
5) державна підтримка сільськогосподарського виробника. Аграрне господарювання належить до ризикових видів виробничої діяльності, що пояснюється його залежністю від кліматичних умов, від кон'юнктури на ринку паливно-мастильних матеріалів, тривалим проміжком часу між вкладенням праці й одержанням прибутків від реалізації виробленої продукції тощо. Внаслідок цього сільське господарство є дотаційним. Держава повинна забезпечувати паритетність закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію, пільгове кредитування аграрних виробників, фінансування соціальної сфери села за рахунок державного і місцевих бюджетів тощо;
6) забезпечення рівності і справедливого розподілу матеріальних і культурних благ між міським і сільським населенням. Це зумовлює необхідність забезпечення пріоритетного розвитку соціально-культурної сфери села, створення належного рівня життя селян.
Система аграрного права. Система аграрного права — це сукупність взаємопов'язаних, розміщених у певній логічній послідовності норм і правових інститутів, які регулюють аграрні правовідносини суб'єктів аграрного господарювання.
Усталеним інститутом аграрного права є інститут права членства в юридичних особах. Правові норми, що утворюють цей інститут, регулюють організаційно-правові відносини, пов'язані з умовами і порядком вступу у члени сільськогосподарських підприємств (виробничі сільськогосподарські кооперативи, спілки селян та ін.) та виходом із них.
Одним із провідних інститутів аграрного права є інститут права власності на землю, який сформувався в результаті здійснення земельної та аграрної реформи, виникнення аграрних товаровиробників, заснованих на різних формах власності.
Важливу роль відіграє інститут аграрної оренди як організаційно-виробничої форми сільського господарства. Норми цього інституту регулюють відносини щодо порядку й умов надання земельної ділянки, призначеної для виробництва сільськогосподарської продукції.
Важливим інститутом аграрного права є інститут корпоративного права. Правові норми, що регулюють цей інститут, пов'язані з умовами та порядком заснування господарських товариств у результаті приватизації державних сільськогосподарських підприємств через створення відкритих акціонерних товариств, а також перетворення колективних сільськогосподарських підприємств, спілок селян, виробничих сільськогосподарських кооперативів в акціонерні товариства або товариства з обмеженою відповідальністю. Правові норми цього інституту визначають корпоративні права учасників щодо отримання дивідендів та управління справами товариства, розпорядження своїми акціями, частками у статутному капіталі товариства. Порядок реалізації корпоративних прав урегульовано ГК і Цивільним кодексом України (далі — ЦК), Законом України “Про господарські товариства” та установчими документами господарських товариств.
Дедалі більшого значення набуває інститут фермерського господарства, який включає норми права, що регулюють складний комплекс організаційно-управлінських, трудових, майнових, земельних та інших відносин.
Традиційним інститутом аграрного права є інститут сільськогосподарської кооперації. Із прийняттям Закону України “Про сільськогосподарську кооперацію” особливого поширення в аграрному секторі набули виробничі й обслуговувальні кооперативи.
Своєрідним інститутом аграрного права є інститут правового становища приватних підсобних господарств. Правовими нормами цього інституту визначається правовий статус суб'єкта права ведення приватного підсобного господарства, регулюються майнові, договірні та інші відносини, пов'язані з веденням цього господарства.
В умовах ринкових перетворень у сільському господарстві важливе значення має інститут аграрно-договірних відносин, норми якого забезпечують створення майнових, фінансових та інших передумов для ефективної господарської діяльності аграрних товаровиробників.
Здійснення завдань щодо активізації соціального розвитку села зумовлює необхідність послідовної реалізації комплексного аграрно-правового інституту — пріоритетного соціального розвитку села. 18 січня 2001 р. було прийнято Закон України “Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років”, який визначив форми і методи державної підтримки сільського господарства, забезпечення нормальних соціально-економічних умов життя та праці селянства.
Система аграрного права як навчальна дисципліна складається з двох частин — Загальної та Спеціальної.
До Загальної частини належать такі загальнотеоретичні теми, як предмет аграрного права, його принципи й система; джерела аграрного права; аграрні правовідносини; правовий статус аграрних суб'єктів; державне регулювання сільського господарства тощо.
Особлива частина навчального курсу містить матеріал про правове регулювання виробничо-господарської діяльності аграрних підприємств, особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення, договірні відносини в аграрному секторі, відповідальність за порушення аграрного законодавства України тощо.

Запитання для самоконтролю

1. Що є предметом аграрного права?
2. Що таке сільськогосподарська діяльність?
3. Які правовідносини складаються в процесі аграрного господарювання?
4. Які методи аграрного права Ви знаєте?
5. Що таке метод автономних рішень?
6. Що являють собою принципи аграрного права?
7. Що таке система аграрного права?
8. У чому полягає особливість аграрного права як галузі права?
9. Яке місце займає аграрне право в системі права України?
10. Що вивчає наука аграрного права?
Подпись пользователя
Администратор
Уровень 999
Сообщений: 2093
Дата: Среда, 01.02.2012, 02:33:47 | Сообщение # 6
Offline
Тема 2. Джерела аграрного права


Поняття і види джерел аграрного права.
Конституція України — правова основа аграрного права.
Закони — основні джерела аграрного права.
Підзаконні нормативні акти.

Поняття і види джерел аграрного права. У теорії права під джерелами (формами) права розуміють спосіб зовнішнього прояву правових норм. До джерел права належать: нормативно-правовий акт, правовий звичай, нормативно-правовий договір, юридичний прецедент, юридична доктрина.
До джерел аграрного права відносять нормативно-правові акти, нормативно-правові договори і правові звичаї.
Основним джерелом аграрного права є нормативно-правові акти, до яких належать закони і підзаконні акти. Особливістю джерел аграрного права як комплексної галузі є поєднання в нормативно-правових актах власне аграрно-правових норм і норм інших галузей права (цивільного, господарського, земельного, адміністративного, трудового та ін.). За змістом правових норм акти аграрного права поділяють на уніфіковані (загальні) акти і диференційовані (спеціальні) акти. Уніфіковані акти містять норми, що регулюють майнові й організаційні відносини, які стосуються всіх суб'єктів аграрного права (про правовий режим земель сільськогосподарського призначення та ін.). Диференційовані акти включають норми, що регулюють правовий статус окремих суб'єктів аграрного підприємництва або окремі види аграрного господарювання (в галузі насінництва, тваринництва та ін.).
Із розвитком ринкових відносин в аграрному секторі зростає роль нормативно-правового договору як джерела аграрного права. Нормативно-правовим договором є угода суб'єктів аграрного права, яка містить нові юридичні правила. Наприклад, згідно зі ст. 8 Закону України “Про споживчу кооперацію” взаємовідносини між споживчими товариствами та їх спілками будуються на договірних засадах. Товариства на підставі договору можуть делегувати спілкам частину своїх повноважень і виконання окремих функцій.
Дедалі більшого поширення і застосування у сфері аграрних відносин набуває правовий звичай. У цивільному праві звичаєм ділового обороту визнається не передбачене законодавством правило поведінки, яке склалось і широко застосовується у сфері підприємницької діяльності. Правовий звичай здебільшого застосовують у галузі зовнішньоекономічної діяльності (стосовно процедури ведення переговорів тощо).
Конституція України — правова основа аграрного права. Конституційні основи правового господарського порядку в аграрному секторі Україні становлять: право власності українського народу на землю, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які розміщені у межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони, що здійснюється від імені українського народу органами державної влади і органами місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією; право кожного громадянина користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону; забезпечення державою захисту прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальної спрямованості економіки, недопущення використання власності на шкоду людині і суспільст у, визнання всіх суб'єктів права власності рівними перед законо (ст. 13); право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, визнання непорушності права приватної власності, недопущення протиправного позбавлення власності (ст. 41); економічна багатоманітність (ст. 15); право кожного на підприємницьку діяльність, не заборонену законом; забезпечення державою захисту конкуренції в підприємницькій діяльності, недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції, визначення правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання винятково законом, захист прав споживачів (ст. 42); визначення винятково законом правових засад і гарантій підприємництва (ст. 92); забезпечення державою екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України (ст. 16); забезпечення державою належних, безпечних і здорових умов праці (ст. 43); взаємовигідне співробітництво з іншими країнами (ст. 18); визнання і дія в Україні принципу верховенства права (ст. 8).
Закони — основні джерела аграрного права. За предметом регулювання аграрні закони поділяють на загальні акти і диференційовані (спеціальні) акти. Загальні акти містять норми, що регулюють майнові й організаційні відносини, які стосуються організаційно-правової перебудови структури агропромислового комплексу, аграрної реформи та створення ефективних товаро-виробників сільськогосподарської продукції. Диференційовані акти включають норми, що регулюють правовий статус окремих суб'єктів аграрного підприємництва або окремі види аграрного господарювання (в галузі насінництва, тваринництва та ін.).
До загальних актів належать закони: “Про колективне сільськогосподарське підприємство”, норми якого визначають правовий статус колективного сільськогосподарського підприємства (далі — КСГП), регулюють відносини права членства в КСГП, відносини власності і паювання майнових фондів, оплату праці членів КСГП, основний режим виробничо-господарської діяльності, право самоврядування, взаємини держави і колективного сільськогосподарського підприємства, порядок реорганізації або ліквідації КСГП; “Про сільськогосподарську кооперацію”, який визначає види сільськогосподарських кооперативів, порядок їх державної реєстрації, права та обов'язки членів кооперативу, правовий режим майна і землі, розподіл доходів, взаємини держави і кооперативу та ін.; “Про споживчу кооперацію”, який визначає правові, економічні та соціальні основи діяльності споживчої кооперації як добровільного об'єднання громадян для спільного ведення господарської діяльності з метою поліпшення свого економічного та соціального стану; “Про кредитні спілки”, який визначає організаційні, правові та економічні засади створення та діяльності кредитних спілок, що являють собою неприбуткові організації, засновані фізичними особами, професійними спілками, їх об'єднаннями на кооперативних засадах з метою задоволення потреб їх членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об'єднаних грошових внесків членів кредитних спілок; “Про фермерське господарство”, який визначає економічні, соціальні і правові основи створення та діяльності фермерських господарств в Україні; Земельний кодекс України (далі — ЗК), який визначає правовий режим землі як головного засобу сільськогосподарського (аграрного) виробництва, права та обов 'язки власників і користувачів землі, відповідальність за її раціональне використання.
До диференційованих актів належать закони: “Про насіння і садивний матеріал”, “Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них”, “Про племінну справу в тваринництві”, “Про ветеринарну медицину”, “Про зерно та ринок зерна в Україні”.
Підзаконні нормативні акти. Підзаконними нормативними актами є постанови Верховної Ради України, нормативні укази Президента України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, накази, положення, інструкції, що приймаються Міністерством аграрної політики України, іншими міністерствами й відомствами України, нормативні акти місцевих рад та місцевих державних адміністрацій, локальні нормативні акти аграрних суб'єктів з питань сільськогосподарського виробництва і підприємництва.
Постанови Верховної Ради України є обов'язковими як для парламентських комітетів та інших органів Верховної Ради України; так і для органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування. До джерел аграрного права належить, наприклад, Постанова Верховної Ради України від 10 липня 1996 р. “Про порядок введення в дію Закону України “Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі”. Цією постановою було затверджено перелік підприємств у системі агропромислового комплексу (далі — АПК), які підлягають приватизації за погодженням із Кабінетом Міністрів України.
Укази Президента України видаються на розвиток Конституції України їа чинного законодавства і є обов'язковими для виконання на території України органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, підприємствами й організаціями незалежно від форм власності, а також громадянами. Укази Президента України видаються для термінового правового врегулювання питань раціональної аграрної політики.
До указів Президента України з питань розвитку агропромислового комплексу належать: “Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва” від 10 листопада 1994 р. № 666/94, “Про заходи щодо реформування аграрних відносин” від 18 січня 1995 р. № 63/95, “Про Основні напрями розвитку агропромислового комплексу України” від 29 квітня 1998 р. № 389/98, “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки” від 3 грудня 1999 р. № 1529/99, “Про заходи щодо захисту внутрішнього ринку від імпортної сільськогосподарської продукції та продовольства” від 7 травня 1999 р. № 98/99-рп, “Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектора економіки” від 29 січня 2001 р. № 62/2001 та інші.
Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає з питань розвитку АПК постанови й розпорядження, які є обов'язковими для виконання суб'єктами аграрного підприємництва незалежно від форм їх власності. Постанови Кабінету Міністрів України приймаютья на виконання законів України і указів Президента України, якимії регулюють відносини з організації сільськогосподарського виробництва, приватизації державного майна в АПК і землі, використання сільськогосподарських земель, сприяння розвитку фермерських господарств, соціальної сфери на селі.
До постанов Кабінету Міністрів України з питань розвитку АПК належать: “Про заходи щодо поліпшення насінництва сільськогосподарських культур” від 16 червня 1993 р. № 459; “Про прискорення організації біржового сільськогосподарського ринку” від 17 листопада 1995 р. № 916; “Про прискорення приватизації майна в агропромисловому комплексі та спрощення процедури її проведення” від 19 липня 1996 р. № 755; “Про Концепцію розвитку біржового ринку сільськогосподарської продукції” від 5 серпня 1997 р. № 848; “Про затвердження Положення про порядок справляння та обліку фіксованого сільськогосподарського податку” від 23 квітня 1999 р. № 658; “Про порядок використання коштів державного бюджету, що спрямовуються на придбання вітчизняної техніки та обладнання для агропромислового комплексу на умовах фінансового лізингу та заходи по операціях фінансового лізингу” від 10 грудня 2003 р. № 1904; “Про забезпечення реалізації деяких положень Закону України “Про зерно та ринок зерна в Україні” від 17 листопада 2004 р. № 1569.
Нормативні акти міністерств, відомств та інших органів виконавчої влади поширюються на внутрішньогалузеві і міжгалузеві (міжвідомчі) відносини, в яких містяться норми, прийняття яких є компетенцією кількох центральних органів виконавчої влади.
До джерел аграрного права належать такі нормативні акти міністерств і відомств: наказ Міністерства сільського господарства і продовольства України від 30 листопада 1993 р. “Про порядок оплати робіт, що виконуються проектно-розвідувальними станціями хімізації сільського господарства”; наказ Міністерства сільського господарства і продовольства України від 10 жовтня 1995 р. “Про затвердження Порядку приймання, зберігання, переробки і розрахунків за молочну сировину на давальницьких умовах”; наказ Державного комітету по земельних ресурсах від 15 березня 1995 р. “Про затвердження Тимчасового порядку проведення робіт із видачі державних актів колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших сільськогосподарських підприємств, на право колективної власності на землю”; наказ Міністерства аграрної політики України від 14 липня 2003 р. “Про затвердження Положення про умови проведення конкурсу на надання часткової компенсації вартості складної сільськогосподарської техніки вітчизняного виробництва”; наказ Міністерства аграрної політики України від 25 серпня 2005 р. № 425 “Про затвердження Порядку визначення на конкурсних засадах переліку сільськогосподарської і переробної техніки, закупівля якої фінансується за рахунок коштів державного бюджету”.
До міжгалузевих (міжвідомчих) нормативних актів, що стосуються сфери аграрних відносин, належать: Положення про порядок реалізації на зовнішньому ринку сільськогосподарської продукції, затверджене наказом Міністерства сільського господарства України, Міністерства економіки України, Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України, Державного митного комітету України від 18 січня 1994 р. № 37-19-1-12/314; наказ Міністерства сільського господарства України та Української академії аграрних наук від 18 березня 1996 р. № 85/17 “Про затвердження Типового положенні про міжрегіональний та районний агроторговий дім”; Порядок поставки концерном “Украгротехсервіс” державним машинно-технологічним станціям, сільськогосподарським товаровиробникам та іншим суб'єктам господарювання всіх форм власності тракторів, сільськогосподарської техніки фірми “Дір енд Компані”, запасних частин і технічних рідин та проведення розрахунків за них, затверджений наказом Міністерства агропромислового комплексу України, Міністерства фінансів України, Міністерства економіки України від 14 травня 1999 р. № 195/129/65; Порядок проведення розрахунків із постачальниками насіння сільськогосподарських рослин до державного резервного насіннєвого фонду і користувачами, затверджений наказом Міністерства аграрної політики України і Міністерства фінансів України від 28 листопада 2003 р. № 423/645; Порядок використання коштів, передбачених у Державному бюджеті України на програму розвитку виробництва біодизеля, затверджений наказом Міністерства аграрної політики України і Міністерства фінансів України від 10 листопада 2003 р. № 398/620.
Нормативні акти місцевий рад та місцевих державних адміністрацій належать до нормативних актів територіальної дії, тобто вони поширюються на суб'єктів аграрного виробництва, розташованих на відповідній території. Згідно зі ст. 59 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” місцеві ради в межах своїх повноважень приймають нормативні та інші акти у формі рішень. Акти органів місцевого самоврядування, що мають нормативний характер і регулюють аграрні відносини, належать до нормативних актів (джерел) аграрного права. У рішеннях сільських, селищних, міських рад, якими, відповідно до п. 22 ст. 26 цього закону, затверджуються програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, як правило, визначаються заходи щодо сприяння розвитку сільського господарства, раціонального використання земель, підвищення врожайності сільськогосподарської продукції та її реалізації, а також затверджуються цільові місцеві програми приватизації в АПК. Згідно зі ст. 33 цього закону виконавчим органам сільських, селищних, міських рад належать повноваження з прийняття актів у сфері регулювання земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища.
ЗК передбачено повноваження обласних, районних, міських, селищних, сільських рад у галузі земельних відносин, зокрема щодо прийняття відповідних рішень нормативного характеру (ст. 8-12).
Окремим джерелом аграрного права є внутрішньогосподарські локальні акти, які приймаються суб'єктами аграрного господарювання. За порядком набуття юридичної сили вони розмежовуються на дві групи.
До першої групи належать внутрішньогосподарські нормативно-правові акти, які набувають юридичної сили з моменту реєстрації підприємства у відповідних державних органах. До другої — акти, що набувають юридичної сили з моменту прийняття їх найвищими органами самоврядування господарств — загальними зборами членів підприємств, акціонерів, учасників товариств із обмеженою відповідальністю та членів трудового колективу орендного підприємства тощо. Так, згідно зі ст. 87, 120, 134 ЦК до першої групи локальних нормативно-правових актів належить статут господарства, а в повних і командитних товариствах — засновницький договір. До другої — всі інші внутрішньогосподарські корпоративні правові акти.
Згідно зі ст. 88 ЦК України установчі документи мають містити положення (норми права), якими регулюються внутрішні відносини у процесі створення і діяльності товариства або установи. Аграрні підприємства у прийнятті свого статуту можуть скористатися змістом Примірного зразка Статуту колективного сільськогосподарського підприємства 1988 р. (зі змінами та доповненнями, внесеними до нього представницьким органом колективних сільськогосподарських підприємств — Республіканською радою у 1992 р.). Положення Примірного зразка Статуту колективного сільськогосподарського підприємства 1992 р. мають рекомендаційний характер, тому вони можуть бути використані аграрними підприємствами у підготовці власних статутів. При цьому, відповідно до ст. 4 Закону України “Про колективне сільськогосподарське підприємство”, у статутах повинні бути зазначені назва господарства, його місцезнаходження, предмет і цілі діяльності, порядок вступу до членів підприємства і виходу з нього, права й обов'язки членів, органи управління, самоврядування і контролю, компетенція цих органів, порядок створення майна та іншої власності членів — суб'єктів підприємництва, порядок розподілу прибутків господарств, умови і порядок виключення зі складу членів колективного підприємства, умови реорганізації та припинення діяльності підприємства.
До внутрішньогосподарських локальних актів належать також розпорядчі (управлінські, самоврядні) акти уповноважених органів управління (самоврядування) юридичних осіб приватного права й юридичних осіб публічного права, що діють в аграрній сфері й містять норми, якими регулюється господарська та інша діяльність у сфері сільськогосподарського виробництва. Такими є, наприклад, правила внутрішнього розпорядку сільськогосподарського кооперативу, колективного сільськогосподарського підприємства, фермерського господарства (в якому працюють наймані працівники), державного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського акціонерного товариства тощо. Ними регулюються порядок та умови набуття і припинення членства, права й обов'язки членів товариства, порядок і умови господарської діяльності, трудовий розпорядок дня, режим праці у відповідному сезоні сільськогосподарського виробництва, оплата сільськогосподарського виробництва, оплата праці, відпусток, дисциплінарної і статутної відповідальності тощо. Сільськогосподарські юридичні особи можуть приймати й інші внутрішньогосподарські нормативні акти, наприклад, положення про структурні підрозділи підприємства: бригаду, ферму, механізований загін, ланку, інструкції з правил техніки безпеки, поводження з худобою та іншими тваринами.

Запитання для самоконтролю

1. Які джерела аграрного права Ви знаєте?
2. Що таке аграрне законодавство?
3. Що являють собою правові форми актів аграрного законодавства?
4. Які характерні ознаки аграрного законодавства Ви знаєте?
5. Чим зумовлена численність актів аграрного законодавства?
6. За якими критеріями можна класифікувати акти аграрного законодавства?
7. На які види поділяється аграрне законодавство залежно від юридичної сили актів?
8. Які законодавчі акти належать до системи статусних (компетенційних) законів?
9. Які суб'єкти аграрного права приймають локальні правові акти?
10. Які суб'єкти аграрного права приймають регуляторні правові акти?
Подпись пользователя
Администратор
Уровень 999
Сообщений: 2093
Дата: Среда, 01.02.2012, 02:34:13 | Сообщение # 7
Offline
Тема 3. Аграрні правовідносини


Поняття й особливості аграрних правовідносин.
Види аграрних правовідносин.
Внутрішні аграрні правовідносини.
Зовнішні аграрні правовідносини.

Поняття й особливості аграрних правовідносин. Аграрними правовідносинами є суспільні відносини, врегульовані нормами аграрного права, що складаються в процесі виробництва, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції. Аграрні правовідносини становлять комплекс взаємопов'язаних організаційно-управлінських, майнових, земельних, трудових та інших відносин.
Особливе місце в системі аграрних правовідносин належить правовідносинам із використання землі, яка є матеріальною основою й одним із основних засобів сільськогосподарського виробництва. Саме відносини землекористування визначають специфічні особливості комплексу аграрних правовідносин, а отже, особливе місце аграрного права в системі права України.
Аграрні правовідносини відрізняються як за своїм особливим складом учасників (суб'єктів), так і за специфічними об'єктами та змістом відносин.
Суб'єктами аграрних правовідносин є фізичні та юридичні особи, наділені цивільною правоздатністю і дієздатністю у сфері виробництва, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції, сервісного, фінансового, соціального та іншого забезпечення аграрних товаровиробників. До суб'єктів аграрних правовідносин — юридичних осіб відносять колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, спілки селян, сільськогосподарські товариства, фермерські господарства, приватні (приватно-орендні) підприємства, державні аграрні товаровиробники, спільні аграрні підприємства (із залученням іноземного капіталу). Суб'єктами аграрних правовідносин є також громадяни, які ведуть особисті селянські господарства.
Об'єктами аграрних правовідносин є: нерухоме майно (земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, тощо); товарні продукти харчування рослинного і тваринного в тому числі водного та мисливського) походження; грошові кошти, в тому числі й іноземна валюта, цінні папери тощо; природні ресурси — ліс, водойми, загальнопоширені корисні копалини тощо; земельні й майнові паї; інші майнові та немайнові права, юридичні дії, що підлягають грошовій оцінці і мають вартість.
Специфічними об'бктами аграрних правовідносин є тварини, які використовуються У тваринництві, бджоли, які використовуються у бджільництві, селекційні досягнення в рослинництві і тваринництві.
Змістом аграрних правовідносин є права та обов'язки учасників цих відносин. Права та обов'язки учасників аграрних відносин визначаються змістом і цілями аграрного сектора економіки, які полягають у підвиійенні кількісних і якісних показників сільськогосподарського виробництва на основі здійснення земельної й аграрної реформ. Правовою формою, в якій урегульовані права й обов'язки аграрних суб'єктів, є чинне законодавство, а також їх установчі документи (засновницький договір і статут).
В умовах переходу до ринкової економіки принципово відмінними особливостями аграрних правовідносин є:
а) існування й функціонування цих відносин на засадах приватної власності, її вияву — колективної та державної форми власності на землю та інше нерухоме майно, зокрема засоби виробництва.
б) розвиток різноманітних легальних приватних форм аграрного підприємнийтва (від селянських господарств до різних легальних юридичних осіб) поряд із державними юридичними особами;
в) поступовий перехід від державної форми аграрного господарювання до приватних форм;
г) розширення кола об'єктів правовідносин, які включають в себе всю повноту змісту й суті аграрного підприємництва, продукти харчування рослинного і тваринного (в тому числі
водного й мисливського) походження і, зрештою, включення до кола об'єктів аграрних правовідносин ряду тих, які раніше за законодавством належали до об'єктів виключно інших галузей права і галузей народного господарства;
ґ) збільшення питомої ваги майнових аспектів у системі аграрних правовідносин;
д) відновлення значущості економічних функцій аграрного підприємництва, тобто зміна ролі і питомої ваги інших, особливо соціальних, Функцій усіх легальних організаційно-правових форм суб'єктів аграрної підприємницької діяльності.
Види аграрних правовідносин. Аграрні правовідносини можуть бути класифіковані за різними ознаками.
Так, за характером правовідносин розрізняють:
- відносини щодо безпосереднього здійснення сільськогосподарської діяльності (товарного виробництва продуктів харчування, сировини і продовольства рослинного і тваринного походження, переробки та реалізації продукції виконання робіт, надання послуг агрохімічного, меліоративного, виробничо-технічного, фінансового та іншого характеру);
- відносини щодо управління (у тому числі організації) господарською діяльністю як на рівні окремого аграрного підприємства (внутрішньогосподарські організаційні відносини), так і на загальнодержавному рівні (відносини між аграрними підприємствами і державними органами, які здійснюють регулювання сільського господарства);
- вертикальні, в яких одним з учасників виступає орган управління, в тому числі власник майна чи уповноважений ним орган.
За видами сільськогосподарської діяльності виділяють такі правовідносини:
- відносини в галузі тваринництва;
- відносини в галузі рослинництва;
- відносини в галузі агровиробничого сервісу.
За сферою дії правовідносини поділяють на:
- внутрішньогосподарські, що виникають всередині аграрного підприємства між її структурними підрозділами;
- міжгосподарські (зовнішньогосподарські), що виникають між юридично самостійними суб'єктами аграрного господарювання.
Внутрішні і зовнішні аграрні правовідносини мають свої особливості, зумовлені як їх змістом, так і методами їх регулювання. Зокрема, внутрішньогосподарські відносини, на відміну від зовнішньогосподарських відносин, регулюються переважно локальними актами суб'єктів аграрного господарювання, тим часом як зовнішні аграрні правовідносини — переважно нормативно-правовими актами органів державної влади.
Внутрішні аграрні правовідносини. За змістом внутрішні аграрні правовідносини поділяють на відносини між підприємством і його членами чи працівниками, між підприємством та його структурними (виробничими) підрозділами, трудові і земельні правовідносини, майнові відносини, організаційно-управлінські відносини.
Зміст правовідносин між аграрними підприємствами та їх членами (учасниками) становить сукупність їх взаємних суб'єктивних прав і обов'язків, які виникають у зв'язку зі здійсненням організаційно-управлінської і виробничо-господарської діяльності. До цієї групи правовідносин належать відносини з приводу задоволення матеріальних інтересів працівників (щодо розподілу прибутків і виплати дивідендів тощо), соціально-побутових та інших потреб (фінансування індивідуального житлового будівництва, надання послуг з водо-, газо-, енерго постачання тощо).
Трудові правовідносини ґрунтуються або на членстві у сільськогосподарських кооперативах, фермерських господарствах і регламентуються локальними нормативно-правовими актами, або на трудовому договорі і регулюються нормами трудового права.
Трудові ііравовідносини за своїм характером і змістом поділяють на: відносини щодо організації та дисципліни праці; відносини щодо тривалості робочого часу та часу відпочинку; відносини щодо оплати праці; відносини щодо охорони праці.
Земельні правовідносини, які визначають специфіку аграрних правовідносин поділяють на відносини земельної власності та відносини у сфері використання землі. Серед останніх розрізняють відносини сільськогосподарського й несільськогосподарського землекористування. В аграрному секторі економіки пріоритет належить відносинам у сфері сільськогосподарського землекористування.
Майнові правовідносини становлять майнову основу аграрного господарювання і пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном, яке належить їм на праві власності або праві господарського відання чи праві оперативного управління. Право власності — основне речове право у сфері аграрного господарювання. Згідно зі ст. 134 ГК суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб'єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб'єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві операїивного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених цим Кодексом.
Аграрне підприємство, реалізуючи належні йому права власника, переднє своїм виробничим підрозділам (бригадам, фермам та ін.) частину основних і обігових виробничих фондів (приміщення, трактори, комбайни, насіння, корми для тварин тощо) для використання їх на праві господарського відання чи праві оперативного управління.
Організаційно-управлінські відносини становлять організаційну основу аграрних підприємств. Зміст організаційно-управлінських відносин визначається організаційно-правовою формою суб'єкта сільськогосподарського виробництва. Управління аграрним підприємством здійснюють його органи. Так, згідно зі ст. 145 ЦК вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори його учасників. У товаристві створюється виконавчий орган (колегіальний або одноособовий), який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників. Загальні збори товариства можуть формувати органи, що здійснюють постійний контроль за фінансово-господарською діяльністю виконавчого органу (ст. 146 ЦК).
Згідно зі ст. 13 Закону України “Про сільськогосподарську кооперацію” вищим органом управління кооперативом є загальні збори його членів. У кооперативі з чисельністю не менше 50 членів може бути створена спостережна рада, що контролює діяльність виконавчих органів кооперативу. Виконавчими органами кооперативу є правління та його голова. Вони здійснюють поточне керівництво діяльністю кооперативу і підзвітні спостережній раді і загальним зборам членів кооперативу.
Управління фермерським господарством здійснює його голова. Він представляє інтереси фермерського господарства перед органами державної влади, підприємствами, установами, організаціями та окремими громадянами чи їх об'єднаннями. Згідно зі ст. 4 Закону України “Про фермерське господарство” голова господарства має право письмово доручити виконання своїх обов'язків одному з членів господарства або особі, яка працює за контрактом.
Зовнішні аграрні правовідносини. Зовнішні аграрні правовідносини охоплюють відносини суб'єктів аграрного виробництва між собою, а також із суб'єктами господарювання (підприємствами, організаціями, фізичними особами-підприємцями, органами державної влади та органами місцевого самоврядування, наділеними господарською компетенцією), які здійснюють господарсько-виробничу й організаційно-господарську діяльність у різних галузях суспільного виробництва. Зовнішні аграрні правовідносини охоплюють також й зовнішньоекономічну діяльність суб'єктів агробізнесу.
Зовнішні відносини суб'єктів аграрного виробництва регулюються нормами цивільного, господарського, земельного, фінансового, адміністративного права, а також нормами аграрного права.
Зовнішні аграрні відносини поділяють на майнові відносини, договірні відносини, податкові відносини, відносини, що виникають внаслідок заподіяння шкоди.
Основну частину зовнішніх аграрних правовідносин становлять майнові відносини, що виникають у сфері здійснення права власності та інших речових прав на майно, яке належить суб'єктам аграрного підприємництва. Суб'єкт сільськогосподарського господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб'єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб'єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, здійснювати інші майнові операції, які не суперечать чинному законодавству.
В умовах ринкових перетворень в агропромисловому комплексі дедалі більше розпарюється сфера застосування договору як форми опосередкування товарно-грошових відносин. До зовнішніх аграрних договірних відносин належать договори, що спрямовані на забезпечення потреб суб'єктів аграрного виробництва у матеріальних, енергетичних та інших ресурсах (купівля-продаж, поставка, постачання енергії тощо), договори майнового найму (оренди землі, оренди майнового і земельного паїв, лізингу тощо) договори контрактації та інщі договори на реалізацію сільськогосподарської продукції, договори про надання послуг (агрохімічне обслуговування тощо).
Податкові правовідносини виникають під час сплати податків та інших обов'язкових платежів і регулюються нормами податкового права. Суб'єкти аграрного підприємництва вступають у відносини з органами державної податкової служби з приводу встановлення, зміни та стягненая податків у відповідний бюджет (державний, місцевий). Специфічним для аграрного сектора економіки є земельний податок — обов'язковий платіж, що справляється з сільськогосподарських товаровиробників за використання земельних ділянок.
Певну частину зовнішніх аграрних правовідносин становлять правовідносини, що виникають внаслідок заподіяння майнової шкоди. Майнова шкода, завдана учасникам зовнішніх аграрних правовідносин (суб'єктам аграрного підприємництва та їх контрагентам), відшкодовується відповідно до норм цивільного, земельного і аграрного законодавства.

Запитання для самоконтролю

1. Що являють собою аграрні правовідносини?
2. У чому полягає особливість аграрних правовідносин?
3. На які види поділяють аграрні правовідносини?
4. Які характерні ознаки аграрних правовідносин Ви знаєте?
5. У чому специфіка внутрішньогосподарських аграрних правовідносин?
6. Хто є суб'єктом внутрішньогосподарських аграрних правовідносин?
7. Що є змістом внутрішньогосподарських аграрних правовідносин?
8. Хто є суб'єктом зовнішньогосподарських аграрних правовідносин?
9. У чому поДягають основні права і обов"язки суб'єктів аграрних правовідносин?
10. У чому полягає зв'язок внутрішньогосподарських і зовнішньогосподарських аграрних правовідносин?
Подпись пользователя
Администратор
Уровень 999
Сообщений: 2093
Дата: Среда, 01.02.2012, 02:34:43 | Сообщение # 8
Offline
Тема 4. Суб'єкти аграрного права


Поняття і види суб'єктів аграрного права.
Особливості правосуб'єктності аграрних підприємств.
Створення і ліквідація суб'єктів аграрного господарювання.

Поняття і види суб'єктів аграрного права. Суб'єктами аграрного права визнаються учасники господарських відносин, які здійснююють господарську діяльність на землі, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків) у сфері виробництва, переробки, реалізації сільськогосподарської продукції, аграрного сервісу, мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.
Учасниками відносин у сфері аграрного господарювання є аграрні підприємства, громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені організаційно-господарською компетенцією.
Суб'єктів аграрного господарювання можна класифікувати за різними критеріями, зокріма за юридичним статусом, за формою власності, спеціальною правоздатністю та функціями, суб'єктним складом, способом утворення та формування статутного фонду, організаційно-правовою формою, кількістю працівників та обсягом валового доходу.
За юридичним статусом всі суб'єкти аграрного господарювання поділяються на юридичних і фізичних осіб. Серед останніх вирізняються фізичні особи, які ведуть особисте селянське господарство для задоволення особистих потреб у сільськогосподарській продукції, надлишки якої реалізуються на ринках.
За формою власності аграрні товаровиробники, згідно з Законом України «Про власність», поділяються на приватні, колективні, державні та змішані, а згідно з ЦК — на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права (ст. 81 ЦК). Юридичні особи приватного права створюються на підставі установчих документів, як правило, на договірних засадах. Юридичні особи публічного права створюються розпорядчим способом на підставі акта органу державної влади або органу місцевого самоврядування.
За спеціальною правоздатністю та функціями суб'єкти аграрного господарювання поділяються на суб'єктів у сфері товарного виробництва продуктів харчування, сировини і продовольства рослинного і тваринного походження, суб'єктів у сфері агровиробничого сервісу, суб'єктів у сфері фінансування, кредитування, страхування, торгівлі. До перших належить більшість суб'єктів аграрного господарювання (виробничі сільськогосподарські кооперативи, товариства, спілки селян, фермерські господарства, державні аграрні підприємства тощо). До других — товариства, кооперативи та інші, які здійснюють агрохімічне, меліоративне, виробничо-технічне та інше обслуговування аграрних підприємців. До третіх — банки, кредитні спілки, біржі, страхові компанії тощо.
За суб'єктним складом аграрні товаровиробники поділяють на українські та спільні за участю іноземного інвестора. Згідно зі ст. 63 ГК підприємство, створене відповідно до вимог законодавства України, в статутному фонді якого не менш як 10% становить іноземна інвестиція, визнається підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємство набуває статусу підприємства з іноземними інвестиціями із дня зарахування іноземної інвестиції на його баланс."
За способом утворення гяа формування статутного фонду аграрних товаровиробників поділяють на унітарні та корпоративні підприємства. Відповідно до ст. 63 ГК України унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є державні та комунальні сільськогосподарські підприємства, а також підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.
Корпоративне аграрне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є сільськогосподарські кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.
За організаційно-правовою формою всіх суб'єктів аграрного господарювання можна поділити на підприємства, кооперативи, господарські товариства та фермерські господарства.
Окрему групу сільськогосподарських підприємств складають державні і комунальні підприємства, які, на відміну від інших суб'єктів аграрного господарювання, створюються в розпорядчому порядку згідно з рішенням компетентного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» сільськогосподарським кооперативом є юридична особа, створена фізичними та/або юридичними особами, що є сільськогосподарськими товаровиробниками, на засадах добровільного членства та об'єднання майнових пайових внесків для спільної виробничої діяльності в сільському господарстві та обслуговування переважно членів кооперативу.
Основними кваліфікаційними ознаками сільськогосподарських кооперативів є:
- недержавна форма власності;
- відносини членства;
- здійснення членами кооперативу управлінських функцій за принципом: «один член — один голос»;
- особиста трудова участь членів у спільній виробничій або іншій господарській діяльності в аграрному секторі;
- об'єднання членами своїх майнових пайових внесків;
- наявність інституту кооперативних виплат і виплат на паї.
До кооперативних форм виробництва сільськогосподарської продукції також належать колективні сільськогосподарські підприємства, фермерські господарства, їх об'єднання тощо.
Згідно із Законом України «Про фермерське господарство» фермерське господарство є юридичною особою. Його членами можуть бути подружжя, їхні батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім'ї, родичі, які об'єдналися для спільного ведення фермерського господарства і виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, згідно із законом. Фермерське господарство, на відміну від інших сільськогосподарських кооперативів, може бути створено однією особою.
Господарськими товариствами визнаються підприємства, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. У сфері аграрного виробництва діють переважно акціонерні товариства закритого і відкритого типів і товариства з обмеженої відповідальністю.
За кількістю працівників Фа обсягом валового доходу сільськогосподарські підприємства поділяють на малі, середні та великі.
Згідно з ч. 7 ст. 63 ГК малими визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працівників за звітний (фінансовий) рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної п'ятистам тисячам євро. Великими підприємствами визнаються підприємстві, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну п'яти мільйонам євро. Усі інші підприємства відносять до середніх.
Особливості правосуб'єктності аграрних підприємств. Правосуб'єктність аграрних підприємств характеризується поєднанням загальних ознак, притаманний Усім суб'єктам господарювання, і специфічних ознак, зумовлених особливостями сільськогосподарського виробництва.
Суб'єкти аграрного господарювання мають загальну цивільну правоздатність (здатність мати цивільні права та обов'язки) і дієздатність (здатність набувати цивільних прав та обов'язків). Відповідно до цього вони мають господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), відокремлене майно, рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом, відповідають за своїми зобов'язаннями своїм майном, можуть від свого імені набувати та здійснювати майнові та особисті немайнові права, дати обов'язки, бути позивачами та відповідачами в суді. Важливою ознакою суб'єктів аграрного господарювання є також обов'язкова державна реєстрація, з моменту якої юридичні особи та фізичні особи підприємці набувають статус суб'єктів аграрного права.
Специфіка правового статусу суб'єктів аграрного господарювання полягає в тому, що всі в#ни, незалежно від їх організаційно-правової форми, є учасниками цивільних, земельних, трудових, організаційно-управлінських (адміністративних), фінансових та інших правовідносин. Коло і характер таких відносин різноманітні, мають індивідуальну визнченість Для кожної конкретної організації, яка зумовлюється йе тільки її організаційно-правовою формою, але й спеціалізацією, іншими особливостями окремих видів сільськогосподарських юридичних осіб. Водночас зазначеній сукупності правовідносин (аграрних правовідносин) притаманні специфічні риси, які зумовлюються галузевим характером господарської діяльності сільськогосподарських товаровиробників, пов'язаної з використанням як основного засобу виробництва, а також рослин і тварин, тобто природного й біологічного чинників виробництва, які зазнають постійного впливу погодно-кліматичнихумов.
Визначальним у характеристиці правосуб'єктності суб'єктів аграрного господарювання є особливості предмета і завдань їхньої діяльності, які полягають у виробництві, переробці й реалізації сільськогосподарської товарної продукції (продуктів харчування та сировини).
Особливості правового статусу суб'єктів аграрного господарювання визначаються нормами аграрного законодавства. Так, згідно зі ст. 2 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію», сільськогосподарські кооперативи залежно від завдань і предмета діяльності поділяються на виробничі й обслуговувальні. Виробничі кооперативи здійснюють свою господарську діяльність на засадах підприємництва з метою одержання доходу. Обслуговувальні кооперативи спрямовують свою діяльність на обслуговування сільськогосподарського та іншого виробництва учасників кооперації. У свою чергу, залежно від виду діяльності обслуговувальні кооперативи поділяються на переробні, заготівельно-збутові, постачальницькі та інші. Здійснювані ними послуги пов'язані з виробництвом, переробкою, збутом продукції рослинництва, тваринництва, лісівництва та рибництва.
Особливість правосуб'єктності аграрних підприємств кооперативного типу полягає також у тому, що в них, на відміну від акціонерних аграрних товариств, має місце об'єднання насамперед робочої сили, а не капіталів.
Особливості правосуб'єктності сільськогосподарських підприємств накладають відбиток на всі аграрні правовідносини. Так, сезонний характер виробництва сільськогосподарської продукції обумовлює вагому роль локального регулювання режиму праці й відпочинку, норм праці та оплати праці, правил дисципліни праці та внутрішнього трудового розпорядку. Договірні правовідносини характеризуються наявністю спеціального виду договору — договору контрактації сільськогосподарської продукції, на підставі якого здійснюється державна закупівля сільськогосподарської продукції.
Створення і ліквідація суб'єктів аграрного господарювання. Створення суб'єктів аграрного господарювання проходить низку стадій: ініціативну, організаційну та легалізаційну.
Згідно зі ст. 56 ГК суб'єкт аграрного господарювання може бути утворений за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом заснування нового, реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) дієвого (дієвих) суб'єкта (суб'єктів) господарювання. Вони можуть утворюватись також шляхом примусового поділу (виділення) діючого суб'єкта господарювання за розпорядженням антимонопольних органів відповідно до законодавства України про захист економічної конкуренції.
Організаційна стадія має свої відмінності залежно від того, в якому порядку (розпорядчому чи нормативно-явочному) створюватиметься суб'єкт аграрного підприємництва. Державні унітарні аграрні підприємства утворюються компетентним органом державної влади у розпорядчому порядку. Більшість суб'єктів аграрного підприємництва утворюється в нормативно-явочному порядку, тобто на підставі спеціального закону, який визначає правовий статус тих чи інших суб'єктів підприємництва, порядок їх утворення та припинення (наприклад, Закон України «Про фермерське господарство»).
Відповідно до ст. 87 ЦК України для створення суб'єкта аграрного господарювання його учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлено іншого порядку їх затвердження. Установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом. Товариство, створене однією особою, діє на підставі статуту, затвердженого цією особою. Установа створюється на підставі індивідуального або спільного установчого акта, складеного засновником (засновниками). Установчий акт може міститись також і в заповіті. До створення установи установчий акт, складений однією або кількома особами, може бути скасований засновником (засновниками).
Суб'єкт аграрного господарювання вважається створеним із дня його державної реєстрації (ч. 4 ст. 87 ЦК України). Правила державної реєстрації не поширюються на особисті селянські господарства, які не є суб'єктами підприємницької діяльності й лише підлягають державному обліку за місцем їх розташування.
Згідно зі ст. 104 ЦК України суб'єкт аграрного господарювання припиняється у результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим господарюючим суб'єктам — правонаступникам (злиття, приєднання, поділ, перетворення) або в результаті ліквідації. Порядок припинення суб'єктів аграрного господарювання у процесі відновлення їх платоспроможності або банкрутства встановлюється Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Суб'єкт аграрного господарювання ліквідується за рішенням його учасників або органу суб'єкта господарювання, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який було створено суб'єкт аграрного господарювання, досягненням мети, для якої його створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами; за рішенням суду про визнання судом недійсною державну реєстрацію суб'єкта аграрного господарювання через допущені під час його створення порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, встановлених законом.
Ліквідація суб'єкта аграрного господарювання здійснюється ліквідаційною комісією, яка утворюється власником (власниками) майна суб'єкта господарювання чи його (їх) представниками (органами), або іншим органом, визначеним законом, якщо інший порядок її утворення не передбачений ГК. Ліквідацію суб'єкта господарювання може бути також покладено на орган управління суб'єкта, що ліквідується (наприклад, на правління господарського товариства).
Ліквідаційна комісія після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, який містить відомості про склад майна господарюючого суб'єкта, що ліквідується, перелік пред'явлених кредиторами вимог, а також про результати їх розгляду. Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками господарюючого суб'єкта або органом, який прийняв рішення про його ліквідацію.
У разі ліквідації платоспроможної юридичної особи вимоги її кредиторів задовольняються за такої черговості:
1) у першу чергу задовольняються вимоги щодо відшкодування збитків, завданих каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом;
2) у другу чергу задовольняються вимоги працівників, пов'язані з трудовими відносинами, вимоги автора про плату за використання результату його інтелектуальної, творчої діяльності;
3) у третю чергу задовольняються вимоги щодо податків, зборів (обов'язкових платежів);
4) у четверту чергу задовольняються всі інші вимоги (ст. 112 ЦК України).
Вимоги однієї черги задовольняються пропорційно до суми вимог, що належать кожному кредитору цієї черги.
Вимоги кредиторів, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитор у місячний строк після одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог не звертався до суду з позовом, вимоги, у задоволенні яких за рішенням суду кредитору відмовлено, а також вимоги, які не задоволені через відсутність рїайна суб'єкта аграрного господарювання, що ліквідується вважються погашеними.
Після завершення розрахунків із кредиторами ліквідаційна комісія складає ліквідаційний баланс, який затверджують учасники господарюючого суб'єкта або орган, що прийняв рішення про його ліквідацію.
Майно суб'єкта аграрного господарювання, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передають його учасникам, якщо це не встановлено установчими документами суб'єкта аграрного господарювання або законом.
Суб'єкт аграрного господарювання є ліквідованим із дня внесення до єдиного державного реєстру запису про його припинення.

Запитання для самоконтролю

1. Що являють собою суб'єкти аграрного права?
2. Якими ознаками характеризується суб'єкт аграрного права?
3. Які види суб'єктів аграрного господарювання передбачено аграрним законодавством?
4. 3 якого моменту у сільськогосподарських підприємств виникає статус юридичної особи?
5. Які види колективних сільськогосподарських підприємств ви знаєте?
6. Які способи створення сільськогосподарських підприємств передбачено аграрним законодавством?
7. Які документи належать до установчих документів сільськогосподарського підприємства?
8. Які дані мають містити установчі документи сільськогосподарського підприємства?
9. Які способи реорганізації підприємств Ви знаєте?
10. 3а яких умов припиняється діяльність суб'єктів аграрного господарювання?
Подпись пользователя
Администратор
Уровень 999
Сообщений: 2093
Дата: Среда, 01.02.2012, 02:35:10 | Сообщение # 9
Offline
Тема 5. Державне регулювання сільського господарства


Поняття державного регулювання сільського господарства.
Органи державного регулювання сільського господарства.
Органи Державного контролю та інспекції в сільському господарстві.

Поняття державного регулювання сільського господарства. Державне регулювання сільського господарства — це основана на законодавстві одна з форм державного впливу на агропромисловий комплекс України шляхом встановлення та застосування державними органами правил, спрямованих на коригування економічної діяльності суб'єктів аграрного господарювання з метою досягнення сільським господарством максимальної ефективності для задоволення потреби населення у продуктах харчування, а промисловості — у сировині.
Функції державного регулювання сільського господарства здійснюють державні органи виконавчої влади, що визначають стратегічні цілі і завдання агропромислового виробництва, забезпечують матеріально-фінансову підтримку аграрного сектора, здійснюють контроль і нагляд за дотриманням аграрного законодавства.
Цілі, основні завдання і напрямки аграрної політики держави сформульовані в Національній програмі відродження села на 1995-2005 рр., схваленій Постановою Верховної Ради України від 4 лютого 1994 р. Програма передбачає проведення аграрної реформи, створення економічного механізму ринкового типу, формування багатогалузевої виробничої сфери села на сучасній технологічній основі, вдосконалення структури виробництва в агропромисловому комплексі, відновлення родючості землі, відпрацювання державної структури управління розвитком села.
Державне регулювання сільського господарства здійснюється із застосуванням спеціальних методів і форм регулятивно-управлінської діяльності. Під методами будь-якої діяльності розуміють способи, прийоми, засоби, які використовують для досягнення поставленої мети. Методи державного регулювання сільського господарства поділяють на економічні й адміністративні.
Економічні методи — це такі способи впливу на поведінку суб'єктів аграрного господарювання, які ґрунтуються на застосуванні сукупності важелів економічного стимулювання (податки, кредити, пільги, ціни тощо), і викликають зацікавленість у виконанні певної роботи, у підвищенні продуктивності праці.
Адміністративні методи — це засоби впливу на діяльність суб'єктів аграрного господарювання шляхом прямого встановлення їх обов'язків шляхом припису, що спирається на владні повноваження державного органу і забезпечується можливістю застосування примусу.
В умовах ринкових перетворень в аграрно-промисловому комплексі пріоритет належить економічним методам регулювання сільського господарства. У практичній діяльності органів державного регулювання сільського господарства економічні й адміністративні методи доповнюють один одного, забезпечуючи ефективне виконання поставлених завдань.
На необхідності оптимального поєднання економічних і адміністративних методів державного регулювання підприємництва з метою забезпечення досягнення балансу інтересів суб'єктів господарювання, громадян та держави наголошувалося в указах Президента України “Про лібералізацію підприємницької діяльності та державну підтримку підприємництва” від 12 травня 2005 р. № 779/2005 і “Про деякі заходи щодо забезпечення здійснення державної регуляторної політики” від 1 червня 2005 р. № 901/2005.
Під формою регулятивної діяльності розуміють зовнішньо виражену дію — волевиявлення державного органу, здійснене для досягнення певної мети.
Виділяють такі форми державного регулювання сільського господарства: правотворча, правозастосовна, правоохоронна, організаційна.
Правотворча форма (діяльність) полягає у виданні органами державної влади нормативно-правових актів, спрямованих на правове закріплення державної аграрної політики, визначення правового статусу суб'єктів аграрного господарювання, розвиток в агропромисловому комплексі ринкової інфраструктури, забезпечення раціонального використання землі і природних ресурсів тощо.
Правозастосовча діяльність полягає у виданні актів індивідуального характеру, за допомогою яких закони та інші правові норми застосовуються до конкретних обставин у сфері державного регулювання сільського господарства. Такі акти містять точно визначені і персоніфіковані юридично владні приписи.
Правоохоронна діяльність полягає у здійсненні органами державної влади контролю та нагляду за дотриманням аграрного законодавства суб'єктами аграрного господарювання, проведенні перевірок того, як контрольований суб'єкт виконує покладені на нього завдання і реалізує свої функції, а також у вживанні заходів щодо захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання.
Організаційна діяльність здійснюється для забезпечення чіткого й ефективного функціонування системи управління аграрною галуззю. До організаційних дій належать: проведення нарад, зборів, семінарів, конференцій, поширення позитивного досвіду тощо.
Органи державного регулювання сільського господарства. Систему державних органів, які здійснюють регулювання сільського господарства, становлять: Міністерство аграрної політики України, обласні та районні управління сільського господарства і продовольства, Державний комітет України з земельних ресурсів і територіальні органи земельних ресурсів.
Правовий статус Мінагрополітики України визначається Положенням про Міністерство аграрної політики України, затвердженим Указом Президента України від 7 червня 2000 р. № 772/2000. Положенням передбачено, що Міністерство аграрної політики України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань формування та забезпечення реалізації державної аграрної політики, продовольчої безпеки держави, державного управління у сфері сільського господарства, садівництва, виноградарства, харчової промисловості, рибного господарства, переробки сільськогосподарської продукції.
Згідно з цим актом Міністерству агрополітики належать такі повноваження:
- забезпечення згідно із законодавством здійснення на підприємствах всіх форм власності державного контролю за якістю вироблюваної ними сільськогосподарської продукції та сировини, їх зберіганням і реалізацією, в тому числі під час здійснення експортно-імпортних операцій;
- координація спільно зі спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів проведення земельної реформи, моніторингу земель сільськогосподарського призначення та відновлення їх продуктивної цінності, визначення основних напрямів державної політики у сфері використання й охорони земель сільськогосподарського призначення;
- здійснення аналізу діяльності, макроекономічного прогнозування та нормативного планування розвитку галузей агропромислового виробництва з урахуванням попиту і пропозицій на продовольчі товари;
- здійснення в межах своєї компетенції державного контролю за додержанням законодавства про захист рослин, рестициди і агрохімікати, забезпеченням безпечного використання результатів росту рослин;
- розроблення і здійснення заходів щодо розвитку ринкової інфраструктури в АПК (аграрні біржі, аукціони худоби, оптові продовольчі ринки, обслуговувальні сільськогосподарські
кооперативи, кредитні спілки, страхові компанії, виставки та ярмарки тощо);
- розроблення пропозицій з охорони і раціонального використання земель сільськогосподарського призначення, підвищення родючості ґрунтів, участь у розробленні та в установленому порядку затвердженні умов експлуатації меліоративнивної системи у разі приватизації майна сільськогосподарських підприємств які мають у своєму користуванні меліоративні землі.
Обласні та районні управління сільського господарства та продовольства діють на підставі Типового положення про Головне управління сільського господарства і продовольства обласної Севастопольської міської державної адміністрації, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2000 р. Головне управління є підзвітним та підконтрольним голові відповідної держадміністрації і Мінагрополітики.
Обласні та районні управління сільського господарства та продовольства реалізують державну аграрну політику на місцевому рівні. Відповідно до цього вони наділені повноваженнями стосовно організації розроблення і здійснення заходів щодо гарантування продовольчої безпеки держави, участі у формуванні та реалізації соціальної політики на селі, сприяння формуванню інфраструктури аграрного ринку та розвитку підприємництва в галузях агропромислового виробництва.
Державний комітет України з земельних ресурсів (Держкомзем) діє на підставі Положення про Державний комітет України з земельних ресурсів, затвердженого Указом Президенті України від 14 серпня 2000 р. № 970/2000.
До компетенції Держкомзему входять: участь у підготовці пропозицій щодо формування державної політики у сфері регулювання земельних відносин, використання, охорони та моніторингу земель, впровадження державного земельного кадастру та забезпечення реалізації цієї політики; координація проведення земельної реформи в Україні; здійснення державного контролю за використанням і охороною земель; здійснення реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них, договорів оренди земельних ділянок, ведення Державного реєстру прав на землю та нерухоме майно, організація в установленому законодавством порядку в єдиній системі державних органів земельних ресурсів; надання громадянам і юридичним особам додаткових платних послуг у сфері землеустрою та використання даних державного земельного кадастру за переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України; розроблення та участь у реалізації державних, галузевих і регіональних програм з питань регулювання земельних відносин, раціонального використання, охорони та моніторингу земель, відновлення родючості ґрунтів, ведення державного земельного кадастру.
Держкомзем здійснює державний контроль за додержанням власниками землі та землекористувачами земельного законодавства, встановленого режиму використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення та умов надання.
Держкомзем має право приймати нормативно-правові акти з питань реформування земельних відносин; забезпечувати розроблення та здійснення організаційних, економічних, екологічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, їх захист від шкідливих антропогенних впливів, а також на відтворення і підвищення родючості ґрунтів, продуктивності земель, забезпечення режиму земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; бере участь у розробленні та здійсненні заходів щодо розвитку ринку земель, кредитних відносин і вдосконалення системи оподаткування тощо.
Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2003 р. № 200 “Про затвердження типових положень про територіальні органи земельних ресурсів” функції територіальних органів земельних ресурсів здійснюють обласні, Київське і Севастопольське міські головні управління земельних ресурсів та районні відділи земельних ресурсів. До компетенції цих органів належить, зокрема, участь у передачі земельних ділянок у власність і надання в користування, здійснення державного контролю за раціональним використанням і охороною земельних ресурсів.
Органи державного контролю та інспекції в сільському господарстві. Заключною функцією державного регулювання сільського господарства є контроль за дотриманням аграрного законодавства суб'єктами аграрного господарювання.
Функції загального контролю в агропромисловому комплексі виконує Міністерство аграрної політики України. Мінагрополітики України здійснює на підприємствах усіх форм власності державний контроль за якістю сільськогосподарської продукції та сировини під час їх виробництва, переробки, зберігання та реалізації, а також за якістю насіння і племінних ресурсів; організовує і здійснює державний контроль за забезпеченням схоронності матеріальних цінностей та їх використанням, станом і достовірністю ведення бухгалтерського обліку та звітності, додержанням вимог законодавства про боротьбу з корупцією на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери управління Міністерства аграрної політики України.
У системі Мінагрополітики України створено структурні підрозділи, які здійснюють спеціальні контрольні функції.
Управління ревізії і контролю здійснює контроль за цільовим та ефективним використанням бюджетних коштів, матеріальних і фінансових ресурсів, збереженням державного майна, й викриває факти порушення фінансової дисципліни, завдані збитку, безгосподарність і марнотратство, перекручення звітності на підириємствах, в установах і організаціях, що належать до сфери управління міністерства. Управління повноважне предявляти керівникам підприємств та організацій, що перевіряються, обов'язкові до виконання вимоги про усунення виявлених порушень.
Головна державна інспекція якості та сертифікації сільськогосподарської продукції здійснює державний контроль за якістю, збереженням та раціональним використанням зерна і продуктів його переробки, насіння олійних культур, сировини для комбікормового виробництва і комбікормів; вносить у встановленому порядку керівництву міністерства пропозиції щодо удосконалення нормативно-правових актів, які регламентують закупівлі сільськогосподарської продукції і сировини в державні та регіональні фонди, здійснює систематичний контроль за реалізацією законодавчих актів на місцях; організовує проведення державшого нагляду за дотриманням товаровиробниками, закупівельними організаціями і переробними підприємствами стандартів, технічних умов, інструкцій, вказівок щодо правильності прийманні, розрахунків та визначення якості сільськогосподарської продукції.
Головна державна служба з карантину рослин здійсняє систему державних заходів щодо захисту рослин, продукції їх переробки, сировини, окремих вантажів тощо від карантинних об'єктів. На державну службу з карантину рослин покладено такі основні завдання: охорона території країни від занесення або самостійного проникнення з-за кордону або з карантинної зони об'єктів; їх своєчасне виявлення, локалізацію й ліквідацію, а також запобігання проникненню їх в регіони країни, де вони відсутні, здійснення державного контролю за додержанням особливого карантинного режиму й вжиттям заходів щодо карантину рослин під час вирощування, заготівлі, вивезення, ввезення, перевезення, зберігання, переробки, реалізації та використання підкарантинних матеріалів та об'єктів.
До повноважень органів державної служби з карантину рослин віднесено: проведення експертизи підкарантинних матеріалів та об'єктів, видача карантинних документів на імпорт насіння, рослин і продукції рослинного походження; внесення подання до Кабінету Міністрів України про запровадження особливого карантинного режиму, здійснення контролю за додержанням законодавства з карантину рослин, зокрема під час укладання договорів (контрактів) на завезення з-за кордону продукції рослинного походження; державний контроль за вжиттям карантинних заходів підприємствами, установами, організаціями та громадянами.
Державний департамент ветеринарної медицини здійснює державний ветеринарно-санітарний контроль і нагляд за якістю та безпекою сировини, продовольчої сировини, продуктів та харчових продуктів тваринного походження, а також за забезпеченням охорони території України від занесення з території інших держав або з карантинної зони збудників інфекційних хвороб тварин; узагальнює практику застосування законодавства з питань, які належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення цього законодавства; розробляє й реалізовує в установленому порядку комплекс заходів щодо профілактики, діагностики інфекційних, інвазійних і незаразних захворювань тварин та їх лікування, захисту населення від хвороб, спільних для тварин і людей тощо.
Українська державна насіннєва інспекція, відповідно до Закону України “Про насіння і садивний матеріал”, є органом державного контролю в насінництві. Вона здійснює державний контроль за діяльністю суб'єктів усіх форм власності й господарювання у сфері насінництва, які займаються виробництвом, заготівлею, обробкою, зберіганням, реалізацією й використанням насіння сільськогосподарських культур, декоративних і лікарських рослин та садивного матеріалу картоплі щодо додержання ними методичних і технологічних вимог із забезпечення сортової чистоти, біологічних і урожайних властивостей сорту та посівних якостей насіння, за веденням документації сортових посівів, ділянок гібридизації насіння, за правильним відбором проб на визначення посівних якостей насіння для власних потреб виробника, за оформленням документів про сортові, гібридні та посівні якості насіння, за введенням насіння в оборот тощо.
Державна інспекція з нагляду за технічним станом машин, обладнання та якістю паливно-мастильних матеріалів забезпечує реалізацію державної політики з питань нагляду за технічним станом машин та обладнання підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності, а також здійснення через систему органів Держтехнагляду державного технічного нагляду за дотриманням підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності та громадянами правил технічної експлуатації та вибракування машин (тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, тракторних причепів, посівних та збиральних машин), правил транспортування та зберігання нафтопродуктів на підприємствах і в організаціях галузей сільського господарства.

Запитання для самоконтролю

1. У чому полягає зміст державного регулювання сільського господарства?
2. Чи однакові поняття “державне управління економікою” і “державне регулювання економіки”?
З. Яке співвідношення державного регулювання економіки (підприємництва) і саморегулювання ринку?
4. В якому нормативному акті закріплений порядок державного регулювання підприємництва в Україні?
5. Які сфери аграрного виробництва регулює держава найбільше?
6. Які види перевірок діяльності аграрних підприємців передбачені законодавством?
7. Які контролюючі органи мають право проводити перевірки фінансово-господарської діяльності підприємців?
8. Які державні органи здійснюють регулювання сільського господарства?
9. У чому сутність державної підтримки сільського господарства?
10. Які основні способи захисту прав суб'єктів аграрного господарювання передбачено аграрним законодавством?
Подпись пользователя
Администратор
Уровень 999
Сообщений: 2093
Дата: Среда, 01.02.2012, 02:35:40 | Сообщение # 10
Offline
Тема 6. Правове регулювання виробничо-господарської та фінансової діяльності сільськогосподарських підприємств


Поняття виробничо-господарської діяльності сільськогосподарських підприємств та її правове регулювання.
Поняття фінансової діяльності сільськогосподарських підприємств та її правове регулювання.

Поняття виробничо-господарської діяльності сільськогосподарських підприємств та її правове регулювання. Згідно зі ст. 3 ГК
України господарська діяльність сільськогосподарських підприємств — це діяльність суб"єктів аграрного господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт або надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність може здійснюватися з метою одержання прибутку (підприємництво) або без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).
Сферу аграрних господарських відносин становлять виробничо-господарські, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини. Провідну роль у сфері аграрних відносин відіграють виробничо-господарські відосини.
Виробничо-господарськими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами аграрного господарювання під час безпосереднього здійснення господарської діяльності.
Виробничо-господарська діяльність аграрних підприємств здійснюється у межах встановленого в Україні правового господарського порядку, відповідно до вимог законодавства. Статтею 5 ГК України встановлено, що правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та визначення України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.
Виробничо-господарська діяльність аграрних підприємств здійснюється на основі загальних принципів господарювання, закріплених у ст. 6 ГК України: забезпечення економічної багатоманітності та захисту державою всіх суб'єктів аграрного господарювання; свобода підприємницької діяльності в межах, визначених законом; вільний рух капіталів, товарів і послуг на території України; обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з потребою забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві; екологічний захист населення; захист прав споживачів і безпеки суспільства й держави; захист національного товаровиробника; заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини сільськогосподарських підприємств.
Особливістю виробничо-господарської діяльності аграрних підприємств є використання ними землі як основного засобу виробництва. Наслідком цього є наявність спеціальних форм організації і ведення виробництва в аграрному секторі економіки (наприклад, фермерських господарств), а також особливого правового регулювання господарської діяльності з урахуванням таких чинників: біологічного циклу в сільськогосподарській діяльності; особливостей контролю за власністю на землю та інші природні об'єкти; державного регулювання умов, в яких функціонує аграрний сектор економіки; особливостей економічної конкурентоспроможності сільського господарства; особливостей функціонування ринку товарної сільськогосподарської продукції; вагомого соціально-політичного й культурного значення розвитку селянства.
Агропромисловий комплекс України характеризується наявністю великих обсягів виробництва на промисловій основі, чітко вираженого зонального його розміщення, розвинутою внутрішньорайонною та галузевою спеціалізацією. Зокрема, Поліська зона спеціалізується на виробництві картоплі, льону, продукції м'ясного скотарства. У степових районах України найбільше розвинуто виробництво цукрових буряків, зерна, продукції скотарства і свинарства. У степовій зоні виробляється основний обсяг плодів і винограду, продукції вівчарства, значна кількість зерна, продукції свинарства і скотарства, у приміській зоні — значний обсяг овочів, молока для промислових центрів.
Спеціалізація виробничо-господарської діяльності як форма суспільного поділу праці сприяє концентрації виробництва і є важливим засобом підвищення ефективності сільського господарства. За галузевою спеціалізацією розрізняють аграрні господарства у сфері рослинництва (зернові, овочеві та інші господарства) і тваринництва (та інші господарства).
Аграрні підприємства крім основної (спеціалізованої) виробничо-господарської діяльності здійснюють, як правило, й інші види сільськогосподарської діяльності — йдеться про переробку продукції власного виробництва, розвиток промислів, садівництво, бджільництво тощо.
Відносини у сфері виробничо-господарської діяльності сільськогосподарських підприємств регулюються Конституцією України, Господарським і Цивільним кодексами, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.
До основних законів, що регулюють виробничо-господарську діяльність сільськогосподарських підприємств, належать закони України “Про колективне сільськогосподарське підприємство”, “Про сільськогосподарську кооперацію”, “Про фермерське господарство” та інші.
Закон України “Про колективне сільськогосподарське підприємство” визначає правовий статус та основний режим виробничо-господарської діяльності колективного сільськогосподарського підприємства (КСГП). Згідно зі ст. 13 цього закону КСГП самостійно визначає напрями сільськогосподарського виробництва, його структуру і обсяг, самостійно розпоряджається виробленою продукцією та доходами, здійснює будь-яку діяльність, що не суперечить законодавству України.
Згідно зі ст. 28 Закону України “Про сільськогосподарську кооперацію” кооператив (об'єднання), відповідно до свого статуту, самостійно визначає основні напрями господарської діяльності, здійснює її планування та реалізацію. Виробничі кооперативи (об'єднання) реалізують свою продукцію за цінами, що встановлюються ними самостійно або на договірних засадах. Обслуговувальні кооперативи (об'єднання) надають послуги за цінами і тарифами, що встановлюються на договірних засадах окремо для членів кооперативу та інших осіб. Відносини кооперативу (об'єднання) з іншими підприємствами, установами та організаціями, а також з громадянами в усіх сферах господарської діяльності встановлюються на основі договорів (угод).
Відповідно до ст. 24 Закону України “Про фермерське господарство” останнє діє на умовах самоокупності. Всі цитрати господарство покриває за рахунок власних доходів та інших джерел, не заборонених законодавством. Фермерське господарство самостійно визначає напрями своєї діяльності, спеціалізації, організовує виробництво сільськогосподарської продукції, її переробку та реалізацію, на власний розсуд і ризик підбирає партнерів з економічних зв'язків у всіх сферах діяльності, в тому числі іноземних. Виробничо-господарська правосуб'єктність сільськогосподарських товариств регулюється нормами ЦК і ГК та Закону України “Про господарські товариства”.
Поняття фінансової діяльності сільськогоспоДаРських ПВД" приємств та її правове регулювання. Фінансова діяльність сільськогосподарських підприємств — це процес, спрямований на забезпечення виробничо-господарської діяльності коштами (грішми, фінансовими ресурсами). Фінансова діяльність виконує обслуговувальну роль відносно виробничо-господарської Діяльності, але вона, тим не менш, розглядається як один з найважливіших інститутів аграрного права.
Фінансова діяльність товаровиробників охоплює як внутрішні, так і зовнішні фінансові відносини. Метою перціих є створення необхідної фінансової бази для виробництва продуктів харчування, продовольства і сировини рослинного та тваринного походження структурними виробничими підрозділами, а метою других сприяння аграрним товаровиробникам (через надання їм кредитів, страхування врожаю тощо) в їхній статутній діяльності а також у реалізації виробленої ними продукції (продовольства, сировини, в тому числі й після їх переробки) відповідно до вимог сучасної ринкової економіки.
Правове регулювання фінансової діяльності сільськогосподарських підприємств здійснюється згідно із загальними та спеціальними законодавчими актами.
До загальних законодавчих актів належать Цивільний і Господарський кодекси України, закони України “Про господарські товариства”, “Про колективне сільськогосподарське підприємство”, “Про фермерське господарство”, “Про сільськогосподарську кооперацію”, які визначають загальні правові засади спеціальної правосуб'єктності суб'єктів аграрного господарювання у сфері фінансової діяльності.
До спеціальних законодавчих актів, які регулюють фінансові відносини, належать закони України “Про банки і баківську діяльність”, “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”, “Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати”, “Про забезпечення вимог кредиторів і реєстрацію обтяжень”, “Про платіжні системи і переказ грошей в Україні” тощо.
Згідно зі ст. 140 ГК і відповідних положень законів “Про колективне сільськогосподарське підприємство”, “Про сільськогосподарську кооперацію”, “Про господарські товариства” джерелами формування майна (в тому числі й фінансових ресурсів) суб'єктів господарювання є грошові та матеріальні внески засновників; доходи від реалізації продукції (робіт, послуг); доходи від цінних паперів; капітальні вкладення і дотації з бюджетів; надходження від продажу (здачі в оренду) майнових об'єктів (комплексів), що належать їм, придбання майна інших суб'єктів; кредити банків та інших кредиторів; безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій і громадян; інші джерела, не заборонені законом.
Різним видам сільськогосподарських підприємств притаманний свій особливий режим формування фінансів. Так, фермерське господарство, відповідно до розділу VII Закону України “Про фермерське господарство”, формує свої фінанси за рахунок власних доходів, тобто прибуткової господарської діяльності. Відповідно до ст. 11 цього закону, фермерське господарство може отримувати кошти Українського державного фонду підтримки фермерських господарств на безповоротній основі та на конкурсних засадах на поворотній основі. На безповоротній основі кошти надаються на такі цілі: відшкодування вартості розробки проектів відведення земельних ділянок для ведення фермерського господарства; відшкодування частини витрат, пов'язаних зі сплатою відсотків за користування кредитами банків, та часткову компенсацію витрат на придбання першого трактора, комбайна, вантажного автомобіля, будівництво тваринницьких приміщень, в тому числі вартість проектно-кошторисних документів, пільгові умови кредитування, страхування фермерських господарств; підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації кадрів фермерських господарств у сільськогосподарських навчальних закладах; розширення досліджень із проблем організації і ведення виробництва у фермерських господарствах; видання рекомендацій з питань використання досягнень науково-технічного прогресу в діяльності фермерських господарств; забезпечення гарантій при кредитуванні банками фермерських господарств; забезпечення функціонування Українського державного фонду підтримки фермерських господарств та його регіональних відділень. Поворотна допомога надається для виробництва, переробки та збуту виробленої продукції, на здійснення виробничої Діяльності та інші передбачені статутом Українського державного фонду підтримки фермерських господарств цілі під гарантію повернення строком від 3 до 5 років.
Фінанси сільськогосподарських споживчих товариств та їх спілок формуються за рахунок коштів, одержуваних внаслідок господарської діяльності, продажу цінних паперів та інших надходжень. Споживчі товариства, спілки та їх підприємства мають право одержувати в установах банків, у підприємств і організацій позички та несуть повну відповідальність за додержання кредитних договорів і розрахункової дисципліни. Після платежів у бюджет та інших обов'язкових відрахувань прибуток розподіляється загальними зборами членів споживчого товариства (зборами уповноважених) та радами відповідних спілок згідно з їх статутами. Споживчі товариства, спілки та їх підприємства самостійно або на договірних засадах встановлюють вільні ДІни і тарифи на продукцію виробничо-технічного призначення, сировину, сільгосппродукцію та товари народного споживання, Ш° виробляються і закуповуються ними, надані послуги з урахуванням попиту й пропозицій, за винятком продукції, товарів і послуг, на які передбачено державне регулювання цін і тарифів.
Відповідно до положень ст. 29 Закону України “Про сільськогосподарську кооперацію” дохід сільськогосподарського кооперативу формується з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних і прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці найманого персоналу. Дохід розподіляється на податки та збори (обов'язкові платежі) до відповідних бюджетів; погашення кредитів; покриття збитків; проведення відрахувань у фонди кооперативу; кооперативні виплати; видлату часток доходу на паї (до 20%, що визначені до розподілу). Порядок використання доходу кооперативу (об'єднання) встановлюється статутом.
Доходи державних та комунальних сільськогосподарських підприємств формуються як за рахунок загальних джерел (доходи від реалізації продукції, робіт, послуг; доходи від цінних паперів; кредити банків та інших кредиторів та ін.), так і спеціальних (дотації, субсидії, субвенції та інші засоби державної підтримки).
Важливим джерелом формування фінансів суб'єктів аграрного підприємництва є кредити. Згідно зі ст. 2 Закону України “Про банки і банківську діяльність” банківський кредит — це будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання про сплату відсотків та ініпих зборів з такої суми.
В аграрному секторі економіки існують певні особливості щодо кредитних відносин. По-перше, існує великий ризик неповернення наданих кредитів. Сільське господарство є галуззю ризикованого підприємництва, де природно-кліматичні та інші суб'єктивні і об'єктивні умови часто негативно позначаються на фінансово-економічному стані сільськогосподарського підприємства. По-друге, кредитні відносини суб'єктів аграрного господарювання і банків безпосередньо пов'язані зі сезонними витратами перших (посівні роботи, збирання врожаю, заготівля кормів, закупівля добрив і пально-мастильних матеріалів тощо). По-третє, на державному рівні регулярно приймаються нормативно-правові акти, в яких передбачається пільговий порядок кредитування суб'єктів аграрного господарювання. Відповідно до таких документів, різниця між відсотковою ставкою кредитів Національного банку України, які надаються комерційним банкам, і пільговою відсотковою ставкою, за якою банки можуть надавати кредити сільськогосподарським підприємствам, повинна відшкодовуватися комерційним банкам із коштів державного бюджету. Однак брак необхідних коштів у державному бюджеті призводить до того, що таке відшкодування або відкладається на невизначений термін, або взагалі не провадиться, через що суб'єкти аграрного господарювання позбавляються права користуватися пільговими кредитами.
Розрахунки між учасниками аграрних господарських відносин забезпечуються розрахунковими операціями банків. Згідно зі ст. 341 ГК для здійснення розрахунків суб'єкти господарювання зберігають грошові кошти в установах банків на відповідних рахунках. Безготівкові розрахунки можуть здійснюватись у формі платіжних доручень, платіжних вимог, вимог-доручень, векселів, чеків, банківських платіжних карток та інших дебетових і кредитових платіжних інструментів, що застосовуються у міжнародній банківській практиці. Під час безготівкових розрахунків усі платежі проводяться через установи банків шляхом перерахування належних сум з рахунку платника на рахунок одержувача або шляхом заліку взаємних зобов'язань і грошових претензій. Платежі здійснюються у межах наявних коштів на рахунку платника. У разі потреби банк може надати платникові кредит для здійснення розрахунків. Установи банків забезпечують розрахунки, відповідно до законодавства та вимог клієнта, на умовах договору на розрахункове обслуговування.
Відповідно до ст. 342 ГК та Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 р. № 492, рахунки юридичної особи, що є клієнтом банку, відкриваються в установах банків за місцем її реєстрації чи в будь-якому банку на території України за згодою сторін. Суб'єктам господарювання, які мають самостійний баланс, рахунки відкриваються для розрахунків за продукцію, виконані роботи, надані послуги, для виплати заробітної плати, сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), а також інших розрахунків, пов'язаних із фінансовим забезпеченням їх діяльності.
Сільськогосподарські товаровиробники є суб'єктами податкових відносин, які регулюються як загальними законодавчими актами про оподаткування, так і спеціальними. До загальних законодавчих актів належать закони України “Про систему оподаткування” , “Про оподаткування прибутку підприємств” та ін.; до спеціальних — закони “Про фіксований сільськогосподарський податок”, “Про плату за землю”.
Відповідно до Закону України “Про фіксований сільськогосподарський податок” суб'єкти аграрного господарювання, що займаються виробництвом (вирощуванням), переробкою та збутом сільськогосподарської продукції, в яких сума, одержана від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, перевищує 75% загальної суми валового доходу підприємства, є платниками фіксованого сільськогосподарського податку.
Земельним кодексом і Законом України “Про плату за землю” встановлено земельний податок. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від якості та місцезнаходження ділянки, виходячи з кадастрової оцінки землі.

Запитання для самоконтролю

1. У чому специфіка виробничо-господарської діяльності сільськогосподарських підприємств?
2. Які акти аграрного законодавства регулюють виробничо-господарську діяльність сільськогосподарських підприємств?
3. Які види сільськогосподарського виробництва передбачені законодавством?
4. Які види сільськогосподарського виробництва Ви знаєте?
5. Які види сільськогосподарського виробництва є допоміжними?
6. Які види сільськогосподарського виробництва є підсобними?
7. У чому специфіка фінансової діяльності сільськогосподарських підприємств?
8. Які внутрішньогосподарські фінансові правомочності належать сільськогосподарським підприємствам?
9. У чому специфіка оподаткування аграрних товаровиробників?
10. У чому сутність фіксованого сільськогосподарського податку?
Подпись пользователя
Форум » Шкільний Світ » Підручники » Аграрне право України (Крупка Ю.М.)
Страница 1 из 3123»
Поиск: